У Луцьку відбулась мотиваційна зустріч ветеранів із молоддю: про що говорили?
У Луцьку ветерани та молодь говорили про проблеми реінтеграції ветеранів, правила спілкування та взаємодії із ними.
У Волинському обласному центрі національно-патріотичного виховання 15 вересня пройшла мотиваційна зустріч «Соціально-психологічні аспекти реінтеграції ветеранів у цивільне життя».
На заході побували журналісти сайту новин Луцька та Волині «Конкурент».
Ветерани, фахівці супроводу та студенти місцевих коледжів обговорювали виклики, які постають перед військовими після їх повернення до цивільного життя та як їм можна допомогти на цьому шляху.
Фахівчиня супроводу КУ «ХАБ ВЕТЕРАН» Світлана Мілінчук зауважила, що, коли йдеться про реінтеграцію ветерана, треба зважати також на його родину. Адже поки військові долали воєнні виклики, їх рідні переживали свої – пов’язані з очікуванням, хвилюваннями, вирішенням різноманітних проблем. Тому службам супроводу потрібно враховувати потреби великої кількості людей та надати кваліфіковану допомогу стосовно всіх питань, які виникають у кожної ветеранської родини.
Світлана Мілінчук (по центру)Водночас вона відзначила, що допомогти можуть і цивільні з оточення. Для цього вона порадила приділяти увагу спілкуванню та моральній підтримці знайомих та друзів, які воюють або ж мають родичів-військових.
При цьому важливо правильно вибудовувати комунікацію, щоб уникнути некоректних запитань та непроханих порад. На цьому наголосив ветеран і заступник директора КУ «ХАБ ВЕТЕРАН» Максим Денисенко.
Максим Денисенко (третій зліва)Він пояснив, що ветерани – новий рушій суспільства. Нині, з його слів, у багатьох цивільних є очікування, що війна закінчиться і все стане, як було до неї. Проте вони помиляються, бо відбулись значні зміни в країні та суспільстві, тому доведеться приймати нову реальність.
«Це зовсім інші люди і треба сприймати дійсність, яка є насправді. Соціум має змінитись, а ветерани вже змінились, через те, що вони зрозуміли, як воно є. Через те тут виникає такий дисонанс і дисбаланс соціуму та ветеранів. На жаль більшість вважає, що ветеран – це тягар для суспільства, людина поранена, яка вимагає певного догляду, матеріальної чи іншої допомоги. Я вас хочу переконати, що ветерани навпаки є та будуть рушієм. Просто їх треба трохи вирівняти, підлікувати фізично, ментально», – каже Денисенко.
Важливість психологічної допомоги для ветеранів також відзначає ветеран війни, в.о. директора Волинського обласного центру підготовки населення до національного спротиву Ігор Буренко:
«Коли я повернувся, намагався одразу переключитися. На наступний день після звільнення, вирішив повністю зануритися у цивільне життя і хочу сказати від себе – воно так не працює. Тут працюють психологи і вважаю кожному він потрібен. Я також пройшов курси надання першої психологічної допомоги – тепер розумію в чому суть і проблематика».
Ігор БуренкоВетеран і засновник ГО «Зруш скелю» Євген Сивопляс, який також долучився до зустрічі, наголосив на тому, що людям важливо опанувати навички комунікації з ветеранами. Адже часто військові стикаються із униканням або навпаки відсутністю кордонів у спілкуванні зі сторони цивільних.
З його слів, більшість людей відводять погляд, переходять на іншу сторону вулиці, коли бачать військових – це провокує у захисників думку, що з ними щось не так.
Євген СивоплясОкрім цього, як зауважив Сивопляс, люди бояться дякувати, через що ветерани відчувають байдужість до себе та беззмістовність свого подвигу. Тому він вкотре нагадав, що дякувати при зустрічі треба обов’язково. Зустрівши військового мимохідь на вулиці, можна прикласти руку до серця. На заходах, де є запрошені ветерани, можна підійти, привітатися та виразити слова вдячності.
Серед іншого активіст відзначив високий рівень впливу фізичних бар’єрів на життя військових і ветеранів, які мали поранення та ампутації кінцівок.
Про неприємний досвід, який стався із ним нещодавно, він розповів:
«У місті Біла Церква зайшов у ТРЦ «Гермес», шукав туалет. При вході до туалету був встановлений турнікет і поряд сиділа жіночка. Зазвичай працівники, коли мене бачать, натискають кнопку, турнікет опускається і жестом показують, що я можу пройти. Цього разу реакції ніякої не було, я зрозумів, що жінка щось чекає від мене. Я мовчки дістав гаманець, простягнув 50 гривень, вона відрахувала мені 40 грн решти, тоді пропустила. Зайшовши до туалетної кімнати побачив кілька кабінок, але в жодній не було унітазу. Туалетом можна скористатись тільки сівши навпочіпки. Маючи ампутацію, як у мене, це неможливо».
Далі, за словами Євгена Сивопляса він вийшов і спитав, чи є ще десь туалет для людей з інвалідністю. На це йому відповіли, що таких туалетів немає, найближчий такий туалет є у медичній лабораторії, яка знаходиться десь за ТРЦ.
Ветеран сказав, що ця ситуація змусила його почуватись приниженим. Нині він веде комунікацію з директором торгово-розважального центру, який сказав, що буде переобладнувати туалет.
Зустріч минула у форматі діалогу, тому студенти активно ставили питання й отримували на них відповіді ветеранів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.