Підошва, шишки і «двуйнєта»: як на Волині пекли традиційні короваї
Традиційно весільний коровай пекли у четвер або в суботу (п’ятниця – «розвідниця»). На випікання короваю сходилися жінки, кожна з яких була заміжня і щаслива у сімейному житті та мала дітей.
Вдовам, розлученим і безплідним жінкам заборонялось бути поблизу того місця, де його випікали, оскільки вважалось, що їхнє горе може перейти й на коровай, а з нього – на життя молодого подружжя, пише Центр дослідження і відродження Волині.
На короваї було таке ж, як і загальноукраїнське весільне деревце – «гільце» або «вільця», що символізує собою створення квітучого гніздечка для молодої подружньої пари і водночас є оберегом від зла для нової сім’ї. А «гуски» – це спрощений образ пари лебедів, тобто вірності й любові.
«Коровай – не просто білий святковий хліб. Він є окрасою весілля, справжнім художнім витвором. В обряді випікання короваю немає нічого випадкового, зайвого. Кожний рух, елемент, кожна дія, пісня, примовка мають ритуальне, сакральне значення, в них присутня глибока філософія наших предків, їх мудрість й вірування», – пишуть дослідники.
Отже, уявімо собі волинську хату, в яку збираються коровайниці. Оселя чисто прибрана, принесені дрова, на столі – поліські діжа, ночви, посуд, на лавах – рядна. А господиня хати у гарному народному строї, кличе молодиць долучитися до випікання короваю:
Вейду я на долену,
Гукну я на родену
Збирайся родойку
До мене в суботойку,
Обізвалися коровайниці та не з порожніми руками прийшли до хати, принесли з собою молоко, масло, муку, яйця:
На коровай ішла,
Коробку яєць нисла,
Пирийшле мене хлопци,
Побили яйця в коробци.
Зробели мені биду:
З чим на коровай пиду?
Молодиці одягли біленькі фартушки, зав’язали хустки і перед тим, як розчиняти тісто, попросили Божого благословення.
Тісто місять дві жінки. Майстерно замісити тісто і виготовити з нього вироби – справа нелегка. Вона потребує хисту і терпіння. Нижня частина короваю – «підошва» – призначається для музикантів. На неї кладуть хрест, втикають копійки:
«щоб були багаті молодєта».
Поміж хрестом викладають шишки. Потім знов тісто як на підошву викладають. І завершують шишками, гусочками чи кульками – гарною прикрасою короваю.
До відповідальної роботи із задоволенням долучилися і діти, які власноруч допомагали ліпити оздоби.
«Двуйнєта» – символ вірності, любові молодих, пекли з того самого тіста, що і коровай. З одної руки брали тісто, не з’єднували два окремі шматки. Коли залишалось тісто, робили шишки (гусочкє), які господиня роздавала коровайницям, як гостинець, коли вони ішли додому.
Коровай змазали жовтком, щоб зарум’янився, похрестили і поставили у піч:
Наші окна мигають,
А двері скрипають,
А пічка регоче,
Бо короваю хоче!
Поки коровай печеться, (це тривало умовно кілька годин) господиня пригощає коровайниць, а потім вони починають робити рогульки і квітки до них.
Існує прикмета: якщо на спеченому короваї з’являлася дірка – першою народиться дочка, якщо тріснув – молоді можуть розійтися. Дотримувались іще таких правил: коли на весіллі ділили коровай, то говорили: – «У нашої молодеї є хрищона мати. Ми її не забуваєм, Божим даром посилаєм!». Дружба розрізав коровай, а старший сват і хорунжий розносили гостям шматочок короваю і гуску.
Молодим теж давали коровай, але вони «не повинні його пробувати, бо будуть діти смаркаті». «Двуйнєта» ділили на гостини.
«Описаний спосіб випікання короваю - це традиція села Вишнів Любомльського району», – йдеться у повідомленні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.