«Отче» з волинської «сотки» воює за Торецьк з 2015 року (фото)
Волинянин Дмитро на псевдо «Отче» служить на посаді головного сержанта взводу безпілотних авіаційних комплексів мотопіхотного батальйону 100 ОМБр. На захист України чоловік став щойно дізнавшись про повномасштабне вторгнення.
Про історію бійця розповідають на фейсбук-сторінці 100 ОМБр Сухопутних військ ЗСУ.
«Коли прийшов час визначатися з позивним – з’ясувалося, що підходящі мені «Вікінг» та «Ірландець» вже «зайняті» побратимами. І хтось – з огляду на мій басистий голос та бороду – запропонував псевдо «Отче», – усміхаючись розповідає боєць.
На початок «повномасштабки» чоловік вже мав бойовий досвід. Адже в 2014-2015 роках брав участь в АТО.
«Моя битва за Торецьк почалася ще 2015 року, коли я служив у складі 1 батальйону територіальної оборони «Волинь». Ми тоді прикривали Нью-Йорк, – розповідає Дмитро. – Торецьк був для нас цивільним містом, куди ми могли приїхати після бойових і відпочити. Якраз була така сама пора – весна – все цвіло. Місто було квітучим, місто було цілим».
З початку березня 2023 року «Отче» – знову на сході України: битва за Бахмут, Куп’янський напрямок, Серебрянський ліс, Покровський напрямок, і ось уже десятий місяць – битва за Торецьк.
«Отче» вже добре затямив: куди б не прийшов «р***кій дух» – там починає панувати морок.
«Наш ворог – це як гангрена Землі. Всюди, куди ступає його нога, – настає руїна. Там не зеленіють дерева. Там немає дитячого сміху, – ділиться спостереженнями досвідчений боєць. – Але все обвішено, як зараз у Бахмуті, банерами «Поздравляєм с 9 Мая!». У них «Побєда»
На рідній Волині на Дмитра чекає родина: кохана дружина, мама, вітчим, а ще – невгамовний пес-хаскі.
Найбільшим захопленням Дмитра і його дружини у цивільному житті були подорожі.
«Скажімо, 2021-го, перед самісінькою «повномасштабкою» ми встигли побувати на Мадейрі (португальські острови в Атлантичному океані), на Кіпрі, в Македонії, – розповідає «Отче». – І, звісно, чудові місця нашої України: середньовічна наскельна фортеця Тустань у Карпатах, Бакота на півдні Хмельниччини тощо. Насправді для подорожей головне – мати бажання. Ось субота-неділя. Дивимося – є якийсь замок у Рівненський області. Сіли в машину – поїхали. Або натрапили на заголовок у газеті: «В Локачинському районі Волині є місця, де відбувалися битви Першої світової». І ми вже їдемо туди!»
А ще Дмитро неабияк встиг полюбити Донеччину, яку вже добряче вивчив за роки війни.
«Нам однозначно варто боротися за нашу Донеччину! Я зрозумів це ще 2014 року… Це український край, це українські люди! Це наші поля, наші гори, наші яри, наші балки! Зрештою, тут бігають наші – українські – зайці та фазани! – із захватом розповідає «Отче». – Білокузьминівські гори, Клебан-Бик, Білогорівка, Серебрянський ліс, Святогірськ… Ми будемо боротися за кожен сантиметр цієї прекрасної української землі!»
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.