Поділитись:

Про сміття і відповідальність

Автор: Оксана Пуняк |
Субота, 03 червня 2017, 07:40

Світ помалу перетворюється в сміття: в прямому і переносному значеннях того слова.

Викиди в повітря від автомобілів, зливи відходів від заводів, гори пластику і поліетилену – всього цього і так багато, а тут ще й викинуті де-небудь обгортки, пляшки в темних закутках і цигарки на кожному кроці. І не можна тому дати ради, хоч двірники метуть своїми мітлами кожного ранку.

А потім раптом вимальовується такий собі Львів, чи Ковель, чи віднедавна Луцьк. Воно ж все з одної серії: легковажності, безкарності і байдужості. І не лише тих, хто смітить, а й тих, хто не хоче помічати, що проблема назріває.

Якось усе в нас нелогічно. Ніби й робиться щось, але в нікуди. І нібито роздільний збір сміття впроваджують, а куди потім дівають той пластик, якщо можливості для його утилізації у нас нема? І смітників понаставляли всюди, і машини сумлінно їх спорожнюють щоранку, а сміття все одно багато. Коли ж в якогось інвестора з'явиться бажання збудувати сміттєспалювальну піч – люди зчиняють гамір, мовляв, не треба нам тих випарів в повітрі. Тобто краще дихати сміттям і потонути в ньому? Коли ж закрили біоетанольний завод, а сморід не зник, люди почали грішити на цукровий, бо нібито вітер звідти віє. Але, може, смердить не тільки через те? Коли ж мешканців приватних секторів просять встановити індивідуальні баки для сміття, лучани з гордими лицями виставляють щодня свої пакети на узбіччя. І хтось їх мусить прибрати. Чи коли восени рятувальники й екологи закликають: не паліть листя! Ми й далі спалюємо, бо що ж тут такого? І як тут досягти якогось результату, коли все наперекір.

Поки нічого особливо не заважає – наша хата скраю. У нас зазвичай рух починається тоді, коли вже крайня межа. І це, як правило, мітинг, в результаті якого нам щось наобіцяють, а ми й далі будемо робити звичні речі і не задумаємося, що й від нас потрібні якість кроки назустріч.

Кажуть, чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. А треба, щоби й прибирали, й не смітили. У кожного повинно бути відчуття відповідальності, і воно має починатися з найменшого.

Надрукувати
мітки:
коментарів
12 липня 2020
09:15
11 липня 2020