Боєць волинської «сотки» розповів, як пережив 77 днів під Торецьком
Захисник Гранківський Олег Володимирович на псевдо «Гран» служить на посаді командира відділення у 3 механізованому батальйоні 100 ОМБр. Замість запланованих п’яти днів, «Гран» пробув на позиціях під Торецьком 77 днів, щодня демонструючи неабиякий героїзм.
Йдеться у повідомленні 100 окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.
До 45 років цей чоловік не мав жодного стосунку до війська – не служив «строчку», не навчався на військовій кафедрі…
«З дитинства мав два великих захоплення – риболовлю та футбол. Найбільше любив рибалити зі спінінгом на річці Рось (найпам'ятніший трофей – щука вагою понад 4 кг!). Вболівав за київське «Динамо». Та й сам грав на позиції правого захисника за команду (називалася вона, звісно, також «Динамо»!) з рідного села Тадіївка (колишній Володарський, а нині Білоцерківський район Київщини)», – читаємо у дописі.
Закінчивши Білоцерківський державний аграрний університет і здобувши спеціальність агронома, Олег усе життя працював за фахом: спочатку у колгоспі, згодом – у фермерському господарстві. Відповідав за вирощування зернових культур: пшениці, ячменю, сої, кукурудзи, гречки, соняшнику.
«У лютому 2022-го я не пішов до ЗСУ добровольцем, бо розумів – хліб теж треба комусь вирощувати. Але коли влітку 2024-го одержав повістку, навіть гадки не мав ухилятися – у визначений час прибув до ТЦК, пройшов ВЛК, згодом – курс БЗВП (базової загальної військової підготовки) у навчальному центрі. На початку серпня Олег потрапив до лав 100 ОМБр. Пройшовши допідготовку та адаптацію, чоловік вирушив у Торецьк на своє перше бойове завдання…», – пригадує Захисник.
…Замість запланованих п’яти днів, «Гран» пробув на позиціях 77 днів у Торецьку.
«Увесь цей час поруч зі мною був побратим Валера на псевдо «Лівша», з яким ми познайомилися ще в навчальному центрі. Згодом ми «підхопили» ще бійця Олександра на псевдо «Карп» зі 150 ОМБр, – каже Олег, – Бити ворога доводилося у режимі нон-стоп. Бо там якщо не ти, то тебе. Завдяки раціям у нас був постійний зв'язок з командуванням. Дронами нам доставляли батареї до рацій, воду, їжу (хліб, галети, консерви, сало). Ремінці, звісно, затягнути довелося. Та найбільше я чекав «передачу» із сигаретами – без курива справді не міг…», – не приховує «Гран».
Найважчим випробуванням за увесь цей час, зізнається боєць, стала втрата побратима із сусідньої позиції.
«Йому ударною хвилею зламало шию. Ми змогли затягнути його у підвал, але зарадити вже нічим не могли. За кілька хвилин він помер у мене просто на руках…» – розповідає боєць.
Однак всупереч усьому оптимізму не втрачає. А ще жартує, що після війни зможе на пів ставки підпрацьовувати у лікарні хірургом…
«У декого з хлопців починали нагноюватися дрібні уламки, які потрапили в тіло під час обстрілів. Брав ножа, добре випалював лезо, а перекис водню і перев’язувальний матеріал в аптечках були. Одним словом, навчився давати раду тій напасті – «пацієнти» із сусідніх позицій вже в чергу до мене «на прийом» писалися…», – посміхається.
До речі, на виконання бойового завдання «Гран» вирушав пострижений «під нуль». Та протягом понад двох з половиною місяців «зачіска» чоловіка неабияк змінювалася.
«Періодично ножицями з аптечки трохи обрізав «зайву» бороду. Вже коли повернувся з позицій, нарешті поголився, а ось знову стригтися «під нуль» не став – лишив «оселедця». Бо, виходить, я таки непоганий козак – раз усе те зумів пережити…», – підсумовує захисник.
Зізнається, що одразу після повернення із завдання подзвонив брату та колишній дружині, яка і досі його підтримує.
«Попросив, аби вранці сказала 14–річному сину Артему та восьмирічній донечці Діні, що тато живий... Ну, а потім… засів за YouTube – до самісінького ранку дивився огляди ключових футбольних матчів, які пропустив за ці 77 днів!», – розповідає Герой.
Каже, що в найтяжчі моменти найбільше йому допомагала молитва та думки про рідних, заради яких стоїш «на нулі».
«Найперше допомагали думки про дітей – було величезне бажання все витримати, повернутися й обійняти їх. А ще – рятувала молитва. Навіть ті, хто ніколи не знав навіть «Отче наш» – раптом усе «згадували» і починали дуже гаряче молитися…» – зворушливо зізнається «Грант».
Указом Президента України №122/2025 від 23 лютого 2025 року молодшого сержанта Гранківського Олега Володимировича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.