Незламні воїни «Сталевої Сотки»: батька і сина з Волині вдома з війни чекає аж 6 жінок
Батько і син з Волині служать у гранатометному взводі 2 механізованого батальйону «Сталевої Сотки». Усі лихоліття війни вони стійко переносять разом, адже знають: вдома їх чекають 6 люблячих жінок.
Йдеться на сторінці 100 окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.
Першим із них на захист України став батько – Василь Йосипович на псевдо «Йосип». Чоловік добровольцем прибув до ТЦК щойно дізнавшись про широкомасштабне вторгнення і 25 лютого 2022 року вже був у лавах волинської бригади.
«У цивільному житті я був хліборобом-одноосібником. Мав коня, трактор, комбайн – обробляв 15 гектарів землі, – розповідає пан Василь. – Та дізнавшись про «велику війну» я відразу збагнув – треба лишати господарство і ставати на захист Батьківщини. Бо коли орки прийдуть на мою рідну Волинь – буде вже пізно…»
А влітку минулого року приклад з батька взяв і син Сергій (псевдо «Сєрий»). Молодий чоловік працював водієм-далекобійником, постійно виїжджав у закордонні рейси. Та коли прийшов час стати до лав ЗСУ – навіть думки не мав ухилятися від виконання конституційного обов’язку.
«Звичайно, батько допоміг мені швидше адаптуватися у війську. А згодом рідними для мене стали усі побратими – ми з хлопцями тепер як одна сім’я», – зізнається Сергій.
«Йосипу» та «Сєрому» є кого захищати й за кого воювати – у рідному волинському селі Рудка-Миринська на них чекають… відразу шість коханих жінок і дівчаток!
Рахуйте самі: Наталя Федорівна (дружина Василя Йосиповича і мама Сергія), Олена та Валентина (доньки/сестри), Ірина (невістка/дружина), а також маленькі Ярина і Мілана (онуки пана Василя, або ж племінниця та донька пана Сергія).
Одним із найдраматичніших спогадів війни для батька і сина є поранення Сергія:
«Про те, що я «трьохсотий» встигли доповісти на командний пункт – і на тому обірвався зв'язок. Згодом розповідали, що впродовж наступних трьох годин батько від невідомості просто не знаходив собі місця, – розповідає «Сєрий». – У мене ж була розірвана губа, перебинтована голова – говорити було вкрай проблематично. Проте я увесь час намагався «пояснити» хлопцям – мовляв, зв’яжіться з татом, аби він не хвилювався…»
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.