Волинський прикордонник розповів про оборону Авдіївки (відео)
Прикордонник Волинського загону Тарас Тарасов з перших днів повномасштабної війни пішов захищати країну. Воював на Покровському напрямку, брав участь у боях за Авдіївку, двічі був поранений, але повернувся в стрій, аби далі служити.
В інтерв'ю Суспільному прикордонник розповів про мотивацію, бої на передовій і поранення.
Чоловік родом з Володимира. Його батько воював у лавах ЗСУ.
«Ми заїжджали на Авдіївку, коли вона майже в «кліщах» була. 21 день безпосередньо відбиття штурмів. В умовах міста, це дуже тяжкі умови. Це постійні артилерійський обстріл, зруйновані будівлі, знищені вщент. Доводилось воювати з підвалів, тому що інтенсивність штурмів була дуже серйозна. Десять днів буквально ми були на промзоні, моя група. Кожен день відбиття 5-6 штурмів. Вже доходило до того, що ми воювали трофейною зброєю, бо наша клинила. Треба було бути маневреними, з хати в хату часто переходити, міняти позицію», – розповів військовий.
Не приховує, що коли нам підносили БК в якусь точку, нам треба було йти забирати його, бо машина ніяка не під'їде через активні бойові дії, то разом з тим передавали і щось із харчів. Так виходило, що коли хтось магазин забиває, інший якусь канапку тобі робить, підносить, бо ти тримаєш позицію.
«Пам’ятаю, як «Док», побратим мій, сніг тоді випав перший, зібрав його під хатою, бо води не було, розтопив і зварив каву. Це була найсмачніша кава в моєму житті. Такі моменти дуже зігрівають і дають якусь радість, що можна далі боротися», – пригадує захисник.
Пам'ятає, яким важким був відхід з Авдіївки.
«Тяжко відходили, бо постійні обстріли. І на всіх вулицях сусідніх чути було, що йдуть штурмові дії. Нас дрон вів і казав, куди йти. Це такий був вихід дуже швидкий. Я думаю, один з крайніх, тому що мої побратими вже виходили, будучи в оточенні. Але ми вистояли. І всі були на позитиві. Хлопці не кричали, що все пропало, всі знали свою роботу, дякуючи злагодженим діям, ми вистояли. До останнього боронили, до тієї команди про відхід. (Ред. — 17 лютого 2024 року сили оборони відступили з Авдіївки на більш вигідні позиції).», – зізнається.
Каже, що Авдіївка – символ стримування ворога і що хотів би туди повернутися, але в мирний час і вільну Україну.
«Полікувалися і воювали далі на Покровському напрямку. 1 квітня, зайшовши на Новомихайлівку, отримав поранення під час штурму. Прилетіла міна. Нас було четверо. Хлопці боронили далі. Я почав залатувати ногу і забивати хлопцям БК. Атаки fpv постійні. Плюс вже росіяни закріпилися на протилежній вулиці і почали штурмувати нашу позицію», – згадує Тарас Тарасов.
З теплотою розповідає, як побратими допомагали йому евакуйовуватися. Як тримав хлопців за рюкзаки, а вони його 6 кілометрів тягнули, бо була поранена нога. У Кураховому прооперували, далі повезли в Дніпро. Там зробили ще одну операцію і вже відправили в шпиталь міста Луцька.
«Тато пішов в березні 2022 року. Він рішення прийняв, що син воює і він не зміг вдома сидіти. Йому було 59 років. Він потрапив в 14 бригаду. Об'їздив Запорізький напрямок, Миколаївщину. Вже звільнився за віком. Він гордий, бо його син захищає країну.
Я після лікування та реабілітації перевівся на українсько-польський кордон. Зараз вирушаю на навчання в одну з країн Європи, хочу стати офіцером. Свій вибір я зробив», – підсумовує військовий.
Впевнений, що треба до останнього боронити нашу країну. На його думку, справа кожного чоловіка, якщо не боронити, то допомагати нашій країні. Хлопці вже втомилися. Треба трошечки їх змінювати. Треба, щоб люди вчилися, тренувалися, допомагали, хто чим може.
«Мій позивний «Татар» — від перших букв імені та прізвища. Перед війною хотів займатись своєю справою, маю таке хобі маленьке, власноруч роблю вироби зі шкіри, кардхолдери, пояси, інші речі. Це мав бути логотип, а став позивний», – додає захисник.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.