Про бабусю, яка годує голубів у центрі

Нещодавно завели мову з колегами про те, що давно не бачили бабусі, яка годує голубів на Театральному майдані у центрі Луцька. Знаючи із інформації в інтернет- ЗМІ, що бабуся Настя (так її звати) живе у жіночому монастирі Святителя Василія Великого, аж хотілося піти туди якось і спитати, чи все зі старенькою бабусею добре. З тих пір постійно проходячи біля ялинок, що в центрі, і де любила годувати голубів бабуся, постійно думалось "Чи з нею все добре? Де вона? А може зайти й запитати в монастирі?". Ні, я навіть не знайома з цією, як я її про себе називаю "милою бабусічкою", але для мене вона є невід'ємною частинкою і, навіть, родзинкою Луцька.

Мені завжди подобалось гуляючи в центрі, особливо в холодну пору року, бачити цю милу бабусю, взуту в теплі валянки і укутану в теплу пухову хустину, яка тихенько човгала поміж своїми улюбленцями-птахами і розсипала зернятка, які ненажерливі голуби вмить змітали із землі.

"Бабуся, як із казки", - сказала мені якось моя подруга в один з таких днів, коли ми гуляли на Театральному майдані і побачили її. Так тепло на душі ставало коли бачила, як бабуся з добрим поглядом господарювала поміж голубами, які за стільки років, мабуть, вже стали їй, як рідні. Та що там казати, навіть туристи, які часто приїздять до Луцька чули за нашу бабусю, яка в сонце, сніг, дощ спираючись на ключку і взявши торбину зі смаколиками для голубів виходила в центр, до ялинок щоб зробити свою добру справу.

Колоритна бабуся завжди вирізнялась на фоні заклопотаних людей, які кудись бігли постійно, або ж жебраків, безхатченків та циганів, які цілими днями облюбувавши лавки сиділи без діла час від часу шарпаючи перехожих з вимогою подати їм щось...

І ось виявилось, що бабусю давненько вже не бачили на майдані, що мене збентежило не на жарт. Однак минулими вихідними, коли я йшла на концерт, було холодно, довелось потрапити ще й під дощ (адже історично склалось, що з парасолями у мене якесь кармічне невезіння), я побачила цю "милу бабусічку", яка з торбинкою, в оточенні своїх пернатих друзів спостерігала за дітьми, які грались на майдані, а я спостерігала за нею.

І знаєте що? – вона мені посміхнулась, і знову ж таки так тепло стало на душі. Переконавшись на власні очі, що з цією прекрасною бабусею все добре, я вже рушила далі з хорошим настроєм не дивлячись, що був вітер, холодно, дощ і я без парасолі….