Заберіть моє біле пальто

Я часом (сподіваюсь не дуже часто) буваю нестерпним у своєму прагненні когось повчити, вказати правильний шлях, нав’язати єдино вірну позицію, дати пораду, виявити чужі помилки, поставити себе у приклад… Зазвичай мені це не властиво, це якесь викривлення, темна і неприємна частина мене. Наче пляма, яка безконтрольно проступає у найбільш несподіваний момент.

Це прояви «синдрому білого пальта», тобто поведінки, яка характеризується бажанням самоствердитись за рахунок помилок інших людей, намірами принизити, зменшити їх самооцінку.

Я не пам’ятаю, коли я інфікувався цією «хворобою». Очевидно дуже давно, скоріш за все ще в дитинстві. Думаю, це сталось зі мною в часи Перебудови та кінцевого занепаду СРСР. Тоді всі разом зійшли з глузду – агресивно і жорстко викорінювали старе та пропагували новітні ідеї. І потім у перші роки Незалежності це вже було повсюдно. Напевне білопальтизм – це явище, яке є в людській природі, але найбільше воно проявляється в часи соціальних криз та політичних зламів.

Та й сьогодні в України такої поведінки аж за край. Приблизно кожен хоче критикувати, навчати інших правильно жити, прискіпливо слідкує за оточенням, щоб не відхилялись від загальноприйнятих стандартів, щоб відповідали мейнстриму. Цілковитий жах виникає, коли любителі білих пальт збираються до купи. Боже збав стати жертвою такого нападу.

Кожна доросла людина колись поводила себе низько, вважаючи когось тупішим за себе, вивищуючись за чужий рахунок. Зізнаюсь вам, коли це відбувається зі мною, то я довго не можу зупинитись, наче це «біле пальто» тримається за тіло, прагнучи стати другою шкірою. Для того аби очиститись потрібен час, має змінитись емоційний стан. Вже потім, за кілька годин, я картаю себе: «навіщо це ти вчепився до людини? Хіба хтось просив твоєї поради? Звідки ти знаєш як краще? З чого ти такий мудрий і безгрішний?..»

Я не люблю біле пальто, я б хотів, щоб його в мене взагалі не було.

Сам термін «біле пальто» подарувала нам Валерія Новодворська (є відоме її фото із плакатом «Ви всі дурні і не лікуєтесь! Одна я розумна, у білому пальті стою гарна!»). Я досі не розумію, це вона тоді усіх тролила, чи й справді була в нападі білопальтизму. Яка зрештою різниця.

Парадоксально, але навіть цей мій допис до певної міри є проявом «білого пальта». Я чесно намагаюсь заховати цей моральний одяг у саму темну комірчину. Можливо мені вдасться вилікуватися чи загнати ці прояви у тривалу ремісію. Кажуть, що усвідомлення проблеми – це вже півдороги до її подолання.

А у вашому поведінковому гардеробі є такий одяг? А вам це пальто не тисне?

Опубліковано з дозволу автора. Оригінал.