«Дзвонила своїм донькам і прощалась»: лучанка розповіла про полон та життя після нього (фото, відео)

Лучанка Людмила Кравчук у перші дні повномасштабного вторгнення брала участь в обороні Маріуполя. У квітні 2022 року вона на 6 місяців потрапила у російський полон. Після звільнення та реабілітації Людмила знову повернулася на службу і тепер допомагає бійцям та їхнім родинам.

Суспільному військовослужбовиця розповіла, що у своєму житті нічого не хоче міняти, бо їй подобається бути військовою.

Лучанка має дві освіти: фельдшера та психолога, працювала за однією та іншою спеціальностями. "А потім якось кардинально змінила своє життя і перейшла на службу у прикордонники. — зізнається. — Це було дуже спонтанно. Але жодного разу про це не пошкодувала".

Зі слів Людмили Кравчук, починала службу у 2019 році в 6 прикордонному загоні на посаді "інспектор прикордонної служби вищої категорії – фельдшер". У 2021 році лучанка по ротації поїхала на Схід, де на такій же посаді служила у відділі прикордонної служби "Сартана", що за 12 кілометрів від Маріуполя. Там, каже, і застала початок повномасштабної війни.

«З 24 лютого нас обстрілювали й весь відділ прикордонної служби переїхав в місто Маріуполь, там вже здійснювалася оборона цього міста. Я пам'ятаю, як я дзвонила своїм донькам і фактично з ними прощалася, тому що я була впевнена що мені не буде змоги вийти взагалі з міста», — говорить прикордонниця.

 

Людмила Кравчук розповідає: у квітні 2022 року була вказівка приймати кожному рішення і люди виходили в полон: «Я не захотіла. Я приєдналася до групи морпіхів, нас було 17 чоловік. Ми думали, що, можливо, нам вдасться вийти з міста. Але насправді ми відійшли кілька кілометрів від Маріуполя, теж попали в засідку і таким чином попали в полон».

У російському полоні пробула шість місяців: «Там було дуже жорстоке поводження, багатьох били й добре били. Я навіть не можу описати, що ми їли. Це були якісь помиї. Ми там дуже всі схудли. Я, що це мій шлях. Доля не обирає сильних, а дає силу обраним».

 

Після звільнення з полону та реабілітації лучанка повернулася у Волинський прикордонний загін і тепер служить на посаді «старший офіцер» у відділенні соціального супроводу.

«Чи змінилося моє життя? Я продовжую далі службу, інших варіантів навіть і не розглядала. Насправді робота дуже важка. Я згадую тих хлопців, які зі мною були, як багато їх загинуло на моїх очах. Це невимовний біль», — говорить прикордонниця.

 

З її слів, після роботи мусить відновлюватися і дбати про себе, щоб потім іншим людям надавати допомогу. Тому щовечора бігає вулицями Луцька.

«Я бігаю, я намагаюся себе заставляти. Будь-які фізичні навантаження викидають дурні думки з голови, — говорить лучанка. — Коли я бігаю, я маю час побути наодинці з собою»

 

Людмила Кравчук розповідає: завжди була дуже свободолюбивою і незалежною. У полоні, зізнається, мріяла про те, що колись повернеться додому — буде пити каву, бо це відчуття для жінки асоціюється зі свободою.

 

Зі слів прикордонниці, у полоні українців «щемили» за будь-які татуювання. Тому після звільнення і повернення додому Людмила Кравчук зробила на руці патріотичне татуювання, яким дуже пишається.

«Я така патріотка, що я навіть ніколи не могла подумати», — говорить прикордонниця.

 

Людмила Кравчук також зізналася, що готова вмерти за свою державу і за її незалежність. Бо для неї це — «найсвятіші речі».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• З російського полону визволили ще 115 українців (фото)