Винеси сміття з голови, або Як подолати кризу в країні

Чому в нас так, як є? Чому в Європі жити краще, в Америці краще…всюди краще. Тільки не в Україні. Чому ми постійно незадоволені нашою владою? Але ж парадокс: нібито демократія в країні є, нібито самі ми обираємо цих керівників. То чому ж тоді нарікаємо?

Бо так звикли. Бо так зручно. Казати: "Який Порошенко поганий!". "А той Гройсман вже рік Прем'єром, а жити не краще".

Та от питання: чому Гройсман? Чому Порошенко? Безумовно – це люди, які впливають на життя в країні та державну політику. Але ж звучить це якось, погодьтеся, аморфно. Ніби всі й знають, що впливають. Але що вони конкретно роблять? Як покращують життя лучанина, наприклад?

Всі ці політики: Ляшко, Тимошенко, Яценюк, Турчинов, Аваков – вони далеко. Це наче голлівудські зірки, яких ми щодня бачимо по телевізору. Та ми й близько не знаємо, хто ці люди насправді, чим вони займаються, хто їх оточує. Для нас це люди-картинки. Про них зручно говорити. Їх зручно критикувати.

В українців вже навіть є традиція: жоднa компанія під час застілля не може обійтися без того, щоб не поганити Президента чи Верховну Раду.

Та, на жаль, мало хто помічає те, що робиться в нас під носом. В цьому і проблема! А чи багато лучан знає, що робиться зараз в міській раді? Хто там керує? Які рішення приймають?

Сайт новин Луцька «Конкурент» мав нагоду запитати. І що ви думаєте? Не цікавляться… То це не так важливо, чи як? Занадто дріб'язково? А може люди просто звикли жити в своєму світі, сформованому центральним телебаченням, головними героями якого є Порошенко, Гройсман і компанія.

Таке враження, що більшість бачить такий шлях до процвітання країни: Верховна Рада приймає якісь закони і…через півроку в усіх зросла зарплата, долар "впав", а бізнесу стало працювати легко і просто. Але ж так не буває.

Потрібно усвідомити, що будь-який розвиток, чи то державний, чи кожної людини особисто – це, перш за все, наполеглива праця. Вона вимагає зусиль, а не пасивного критикування. І кожен лучанин, львів'янин, рівненчанин чи навіть житель невеличкого села може долучатися до цього. Більше того – він повинен це робити.

От скажіть чесно, ви знаєте, хто керує у вашому місті? Хто відповідає за стан доріг чи освітлення, хто вивозить сміття і хто це контролює? Чому проїзд в маршрутках подорожчав і чи це було виправдано? А знаєте, скільки грошей є в бюджеті Луцька та на що їх витрачають? Отож бо.

Але це все повсякденність, яка оточує нас щодня. Яка формує наш добробут. Ми з цим живемо. І як би не авантюрно це звучало: на це ми можемо впливати.

Просто викиньте сміття в смітник, а не десь посеред стежки в парку, зачиніть двері в під'їзді, не проходьте байдуже повз знищену бруківку на тротуарі чи яму на дорозі. Запитайте: чому так? Усвідомте, що ви є не просто жителем міста, ви є його частиною, а тому повинні брати участь в його розвитку. І якщо вас щось не задовольняє у міському житті, то в цьому, очевидно, є й ваша провина.

Так, існує криза в країні. Але ще більша криза – в наших головах. Потрібно подолати її і, можливо, колись скажемо: "Ніде так не добре, як в нас в Україні".