Чи справді погані волинські дороги?
Критикувати в нас люблять усі й усе – лиш дай привід. А в соцмережах – то й поготів. З останнього й наболілого – дороги. І поскаржаться на ями, і ремонт розкритикують, і розкажуть про правильні технології – ні крихти щастя від залатаного асфальту. Звісно, нема диму без вогню, та все дається взнаки у порівнянні.
Живу в Луцьку вже сьомий рік, та досі не можу зрозуміти, чому волинян так категорично не влаштовують їхні дороги. Тут, як-не-як, асфальт є, хоч і подекуди дірявий. А на Галичині є такі дороги, де й клапоть не трапиться, – суцільне поле. Ніякої розмітки, ніяких правил, ніякого освітлення. І ними, між іншим, туди-сюди їздять міжобласні автобуси. І щоразу, коли маршрутка перетинає волинський "кордон", пасажири полегшено видихають – мовляв, пережили.
Щовесни де-не-де на волинських дорогах видніються ремонті бригади. Чи роблять вони щось, чи ні – інше питання. Тішить вже й сам факт їхньої присутності, коли ж з роками на рідних дорогах Львівщини – не помічала ні бригад, ні змін.
Чи, може, ви гадаєте, що у Львові всюди "європа"? Поблукайте спальними районами міста Лева подалі від центру – двори і в ямах, і в смітті, і в багнюці.
А лучани скаржаться, то на бруківку, яку щойно поклали, а вже розвалюється, то на велодоріжку в нікуди, то на світлофор неправильний. Але ж робота зроблена – а це вже рух. Помилки? А в кого ж їх нема. Звичайно, деколи крадуть забагато, деколи халтурять, а деколи грошей і справді бракує.
Пам'ятайте, що у будь-якої проблеми є дві сторони медалі. Цінуйте те, що маєте, і докладайте зусиль, аби зробити краще. Зусиль, а не критики.