Волинські титани: епічні історії танкістів 14-ої бригади
Той нечастий момент, коли Князівські велети-танкісти мають вільну хвилину. І погодилися просто поспілкуватися. Бо зазвичай у них важка, небезпечна й надзвичайно ефективна робота – знищення ворога. Як це відбувається і що саме відчувають наші танкісти зі складу 14 Окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, коли їхній 40-тонний трофейний красень влучними пострілами знищує ворожу ціль?
Про це вони розповіли Службі зв’язків з громадськістю Князівської бригади.
Сержант Віталій – навідник гармати. Від нього багато що залежить, але головний чинник успіху – дії командира. Тож бійцеві «повезло», адже командир їхнього Т-72 сам раніше був навідником гармати, тож попервах це дуже допомагало.
Наш герой родом із м. Володимира. Чесно каже, що до мобілізації всі його знання про танки обмежувалися уявленням про раритетний Т-34, який стояв на постаменті. І взагалі: чомусь думав, що в XXI столітті така зброя нерентабельна і непотрібна. Але…
«Коли я вперше сів у танк, здійснив перші постріли, побачив результат, а потім, особливо на полі бою, то переконався: танк на війні техніка дуже потрібна і корисна», – зізнається.
Він свій екіпаж він ні на який інший не проміняє. І у відпустки стараються разом їздити, і взимку на броні мерзлого сала нарізати, і коли гаряче, то точно знають: ніхто не підведе!
Перший бій Віталій провів під Дворічною. Чесно каже, що тоді взагалі не уявляв, куди його привезли й чим то все пахне… Отримали наказ відстрілятися по елеватору, де скупчилася жива сила окупантів і знаходився склад боєприпасів. Дронів окупантів у повітрі тоді було небагато (це зараз їх, як мух), навідник озирався довкола з люка, аж доки не відбувся перший ворожий приліт. І одразу зрозумів, що війна розслаблятися не дозволяє… Відпрацювали тоді успішно, повернулися в розташування цілими та неушкодженими. І буквально на адреналіні від позитиву!
На запитання, який з епізодів бойової роботи запам’ятався найбільше, сержант чесно каже, що таких споминів дуже багато. От, наприклад, тільки приїхали на позицію, ще не встигли навестися і передати координати, як по танку ворог відкрив шалений вогонь. Вибухи були все ближче і ближче… Страшно? Страшно. Але цей танковий екіпаж власний страх навчився дуже швидко конвертувати у вогневе жахіття для окупантів.
Але коли ворожі обстріли вважаються чимось буденним, а справжньою удачею, коли немає прямого влучання, то це, погодьтеся, оцінить навіть непрофесіонал.
Водій-механік Володимир у перший день повномасштабного вторгнення окупантів повернувся з Польщі на рідну Волинь. І добровільно поповнив лави 14 ОМБр.
Сержант каже, що під час бойової роботи діє автоматично, знаючи, чого від тебе чекає екіпаж. Але концентрацію втрачати не можна ні на мить!
«Треба перебувати в постійному русі, бо тоді противнику важче в машину влучити. Найнебезпечніші, звичайно, ПТРК. Саме таких два ще у 2022 році спалили мій перший танк... Але маневрувати треба так, щоб ти виконав поставлене завдання, а не якось хаотично. Ну, і моя найголовніша місія: як завіз хлопців на позицію, так маю назад і привезти! Я добровільно прийшов на цю війну. Знав, куди йду. Тому боятися не маю часу. Треба просто якісно робити свою роботу! Цим і займаюся», – каже механік-водій Т-72. Навіть коли ворог засобами РЕБ заглушив зовнішній зв’язок, і треба самотужки ухвалювати єдино правильні рішення.
Командир танку Володимир мав досвід участі в російсько-українській війні ще до повномасштабного вторгнення. Каже, що в 93-й ОМБр були дуже хороші бойові побратими, багато чому навчили… Але на Схід України в бурхливі дні кінця лютого 2022-го дістатися просто фізично не міг. Тому погодився долучитися до «чотирнадцятки». З того часу і воює в її складі.
Він уважно слухав, що говорив його екіпаж. Не перебивав. Не доповнював. Відчувалося, що думка хлопців для нього важлива. І вони залужили повне право її висловлювати. А тоді погодився пригадати кілька епізодів крайнього бою. Тоді наші нарахували 18 пострілів уже українського Т-72: танкісти відпрацювали по повній, не тільки «розібрали» лісопосадку, куди просочився ворожий підрозділ, але й добили БМП противника, перетворивши «беху» на купу металобрухту в кіптяві.
«Діяти треба швидко й ефективно. Це основа основ. Як тільки двигун завівся і машина рушила на чергове завдання, концентруєшся тільки на роботі, яку треба виконати й повернутися. І нічого іншого в голові не залишається», – лаконічно говорить командир танкового екіпажу.
Розказувати деталі про кожен виїзд?
«Навіщо? Хто був, той сам знає. А хто не був, тому пояснити неможливо!» – вважає старший сержант.
Танковий екіпаж усвідомлює постійно небезпеку, знає, що танк для ворога пріоритетна ціль. Окупанти намагаються його знищити насамперед, адже не раз переконалися: то до них їде їхня смерть! Але водночас він є грізною ударною силою і певним захистом для екіпажу. І він дуже потрібен українській піхоті на полі бою, навіть сама його поява буквально окрилює хлопців!
А ще танкісти прагнуть, щоб снарядів було в них стільки, скільки душа забажає, і кожен снаряд – щоб по окупантах! Навідник гармати Віталій, той узагалі поділився заповітною мрією: «саданути» прямою наводкою в ворожий бліндаж так, щоб усе на молекули розлетілося. Ще краще колись взяти участь у параді Збройних Сил України на Красній площі та отримати дозвіл командирів розстріляти ненависний Кремль…
Що головне в танку? Запитання від дилетантів для дилетантів. Хлопці з гумором кажуть: «Головне в танку не бзд…ти!»
Хто був танкістом, той знає, що вони мають на увазі насправді…
І чому ворогів називають, як і всі інші захисники України, просто «піда…ми», зайвий раз пояснювати, мабуть, не треба.
Відділ зв’язків з громадськістю Оперативного командування «Захід».
Фото надані Службою зв’язків з громадськістю 14 Окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: