Продаж книги про Голодомор, автора якої звинуватили у плагіаті, буде призупинено
Видавництво «Віхола» призупинило продаж книги «Голодомор. Історія неусвідомленої травми» та скасувало усі, пов'язані з нею, заходи.
«Друзі, наразі ми припиняємо продаж книжки «Голодомор. Історія неусвідомленої травми» Віталія Огієнка до вирішення претензій щодо тексту та звинувачень у плагіаті між автором та науковицею Дарією Маттінглі», – повідомили у видавництві.
У «Віхолі» також зазначили, що більше не будуть відвантажувати книжку у книгарні та продавати її через сайт. Йдеться і про паперове, і про електронне видання. Скасували і презентацію видання — пише Українська правда.
Минулого тижня викладачка Кембриджського університету Дарія Маттінглі звинуватила Огієнка у плагіаті.
«Мені надіслали книжку Віталія Огієнка на рецензію. У розділі про призвідців Голодомору на місцях я побачила свої вже опубліковані ідеї, припущення, концептуальні підходи, і навіть цілі речення без посилання на мене. Спочатку я не вірила своїм очам!» – заявила вона.
Маттінглі продовжила, що звернулася до автора книги. Огієнко в свою чергу наводив низку виправдань.
«Вишенькою на торті було "ось у березні я запросив Вас написати анотацію на книжку, якби погодилися і прочитали тоді, не було би такої прикрої ситуації зараз». Потім пішли повідомлення «давайте домовимося» і просто пасивно-агресивні про те, що я обрала не ту людину для «політизації» і він мене не боїться тощо», – поділилася вона.
Також Маттінглі додала, що знайшла ще один збіг між своєю роботою та текстом Огієнка у колективній праці «Радянське «я» і радянське «ми» «між ідеологією і реальністю».
На ситуацію з імовірним плагіатом відреагувала ще одна дослідниця, науковиця в галузі гендерних студій, історикиня та антропологиня Оксана Кісь.
«Історик безсоромно переповідає чужі ідеї, інтерпретації, висновки, подає підраховані іншими дані і не ним встановлені факти так, наче все це – його власний дослідницький доробок. Науковець пише не лише без прямих цитат і належних посилань на вже оприлюднені праці, але навіть не згадує у тексті імен тих, результатами дослідницької праці яких наповнює книжку, видану під власним іменем», – пояснила вона.
Кісь уточнила, що в книзі Огієнка є розділ про жінок і дітей в умовах Голодомору, що є «примітивним переказом» її власних ідей та висновків.
«Там також помітні явні запозиченя з розвідки Ірини Скубій про матеріальний світ дітей в часи Голоду. Це такий собі школярський конспектик з моє розвідки (давно опублікованої і українською, а англійською мовами) про жіночі досвіди Голодомору, то я навіть не знаю, чи це можна назвати плагіатом, хоча звісно автор сам гендерних аспектів Голодомору не вивчав (мене також не згадано, і використані у моєму дослідженні джерела не цитовано)», – додала дослідниця.
За словами Маттінглі, у книзі також міститься плагіат робот історикинь Наталії Романець та Ірини Скубій.
«Прикро, щоб замість того, щоб працювати над новими дослідженнями колезі Дарії Маттінглі необхідно витрачати час на пошук доказів плагіату своїх чисельних робіт, до яких вона доклала чисельних зусиль протягом років роботи над дослідженням історії Голодомору... Але також особливо прикро, що можна прикритися форматом книжки і спокійно переписати чиїсь дослідження чи просто переказати своїми словами», – прокоментувала Скубій.
За кілька днів Огієнко відповів на звинувачення у плагіаті публічно, через видання «Історична правда».
«Я доволі довго працюю із темою Голодомору та добре знаю, наскільки вона буває важка та травматична, і як багато людей стали її жертвою…Я взяв невелику паузу, для того, щоб подивитися за перебігом цієї дискусії і виявив, серед іншого, таке. Існує велике непорозуміння між середовищем частини академічних авторів та авторами, які популяризують науку. Коли справа починає стосуватися популяризації науки, то позиція частини академічних дослідників стає відверто ворожою. Звичайно це відштовхує авторів, які хотіли б себе спробувати у популярному форматі», – заявив історик.
На думку Огієнка, частина академічних істориків бачать в авторах популярних текстів ворогів, розглядає їх роботи як наукові монографії та визнає тільки зрозумілі їм «формати».
«Коли частина академічних дослідників чує про інші формати, то апріорно починає підозрювати, що через ці формати хтось хоче вкрасти їхню інтелектуальну власність», – додав він.
Історик зазначив, що судячи з поширюваних у Мережі порівняльних таблиць із плагіатом, «моєї праці повністю взагалі не читав ніхто».
«У цій праці первинна інтенція полягала в тому, щоб популярно, але доволі глибоко і нетривіально розповісти історію Голодомору якомога ширшому колу осіб. Для цього весь обшир доступного мені знання я мав максимально спростити і цікаво викласти. Спочатку я збирався писати у форматі «запитань і відповідей», який видався мені доволі евристичним, бо «немає нічого природнішого ніж запитувати і давати відповідь». Але в процесі роботи над книжкою, я побачив що вона аж занадто розширюється і тоді мені в голову прийшла ідея змінити формат із «запитань-відповідей» на формат «тематично-впорядкованого словника» або «енциклопедії», – пояснив Огієнко.
«Зрозуміло, що більша частина цієї праці – компілятивна. Мої критики закидають мені, що мій текст – це спрощена версія їхніх наукових праць. Звичайно, адже це мета цієї книги. Я використовую праці інших авторів, виділяю найважливіше в них, та популярно переказую, намагаючись стиснути їх до 4-5 сторінок. Ба більше я їх осучаснюю, роблю зрозумілішими для людей, але намагаюся не втратити глибини», – додав автор книги.
Зрештою Огієнко заявив, що визнає себе великою мірою винуватцем в тому, що не ґрунтовно пояснив «такий специфічний формат» та мету своєю книги.
Як зазначила літературна оглядачка УП.Культура Аріна Кравченко, у популяризаторській літературі варто було б брати за зразок цитування з наукових текстів.
«Коли ми починаємо говорити про цитування у так званій популяризаторській літературі, або тому, що ми називаємо більш популярним нон-фікшном, ми часто забуваємо, що так званий нон-фікшн – це, по суті, дитина наукової літератури. І якщо нам дійсно цікаво, як правильно оформити посилання на якісь першоджерела, то ми мусимо, в першу чергу, взоруватися саме на наукові зразки. Звісно, не йдеться про повне копіювання, цитування в науковому стилі, але те, що ми маємо брати звідти певні практики, це 100%», – пояснила вона.
За її словами, «в українських науково-популярних виданнях переважно послуговуються вказуванням джерела імпліцитно, в тілі самого тексту»: «Коли вказують рік, або людину, яка це створила, дають нам невеличкий екскурс. Так ми розуміємо, що автор свої висновки висновує саме з якогось джерела».
Кравченко зазначила, з того, що їй вдалося побачити в медіа щодо історії з книгою Огієнка, йдеться радше про непряме цитування.
«Непряме цитування виглядає, насправді, дещо складніше, але все ще цитуванням. Наприклад, ви розробляєте якусь свою думку, свою ідею, і вам дуже близькі ідеї якогось іншого дослідника. Замість того, щоб вказати, кому належать ці ідеї, наприклад, в тілі самого тексту, або якимось чином означати, що ця думка вам не належить, ви її привласнюєте, ви говорите, що вона ваша і таким чином вплітаєте її в ланцюжок власних розмірковувань, власних думок, що є абсолютно неправильно », – додала вона.
«Перефразування без посилання або в примітках внизу сторінки, або в кінці розділу, або в кінці книжки, просто перефразування чужої ідею без наголосу на тому, кому вона належить – це плагіат. І це так само погано, якби ви скопіювали і вставили чужий текст», – пояснила оглядачка.
Кравченко визнала, що проблема плагіату в Україні є «доволі системною і часом заохочуваною інституційно».
«Університети з дуже-дуже великими винятками не надто заохочують академічну доброчесність, а з академічної недоброчесності врешті ми отримуємо системний плагіат в повсякденній роботі. Ідею про те, що якщо ти поцупиш в когось частину тексту, або не скажеш, де ти це взяв – нічого такого. Насправді плагіат за межами Україні – це доволі серйозний злочин. Це інтелектуальна крадіжка. Це дуже шкідлива практика, за яку можна отримати кримінальну відповідальність», – підкреслила вона.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: