За що Луцьк спіткала божа кара 400 років тому
У різні часи й епохи людство страждало від бід та хвороб. Однією із найстрашніших та найнебезпечніших епідемій у світовій історії була atra mors («чорна смерть») – чума.
Згадки про «морове повітря» в Луцьку ХVІ століття зафіксовано на початку червня 1564 року, – пишуть Волинські новини. Саме тоді король Сиґізмунд Авґуст подарував «Привілей міщанам луцьким цеху кравецького і кушнірського, що підтверджує їм певні артикули про вольності й обирання серед них цехмістра у часі чуми в місті Луцькому».
Королівський привілей своїм змістом не лише переповідав цеховий статут. До офіційного переобрання цехмістра документ дозволяв кравцям та кушнірам визначити з-посеред себе тимчасового очільника.
Заголовок привілею. Сторінка з Литовської метрикиПричина такої поспішної елекції найголовнішого майстра полягала в тому, що «з Божого дозволу» в місті лютувала чума. Попередньо надані королівські листи й привілеї погинули. Ба більше – хвороба безжально позбавила життя міщанина Федька Пашковича. Чоловік був кравецько-кушнірським цехмістром. Разом із ремісником у тому часі погинули його дружина і діти.
Кравець, XV століття, Hausbuch der Mendelschen Zwölfbrüderstiftung, Band 1. Nürnberg 1426-1549. Stadtbibliothek NürnbergІз тексту привілею видно, що король ідентифікував чуму як біду, «допущену» до Луцька Богом. Таке сприйняття хвороби побутувало не лише у ранньомодерному Луцьку, а й у свідомості усього багатоетнічного соціуму Речі Посполитої.
Кушнір, 1543 р.Петро Умястовський – лікар ХVI століття, автор філософсько-медичного трактату про чуму Nauka o morowym powietrzu, na czwory xiegi rozlozona przez Piotra Umiastowskiego z Klimonth, w Philozophiey, y w Lekarskiey nauce Doktora, pilnie opisana зазначав:
«Чума – то ніщо інше, як хвороба посполита, що трапляється в багатьох краях, королівствах, в князівствах поширюється, смертельною є і дуже заразливою, … посеред інших хвороб заразливих найбільш небезпечною є».
Найбільшими проявами чуми були симптоми в інфікованого люду. Того, хто підхопив хворобу, лихоманило, боліло серце та шлунок, стискало в грудях. Хворий втрачав апетит, його постійно турбувала слабкість. Подекуди інфіковані люди втрачали голос та слух, впадали у глибоку депресію, мали уповільнений пульс, відкашлювали кров’ю, під шкірою з’являлися пухлини, які називались дименицями.
У 1566 році прояви мору в місті Луцькому зафіксовано посеред осені. 16 жовтня до ґродського уряду з тривожною заявою зверталися митні та поборові писарі луцької комори – Давид Маркович та Юзеф Якубович. Занепокоєні митники свідчили:
«Уже час тривалий від п’ятниці, місяця жовтня одинадцятого дня і аж донині мита і побору жодного гроша не беремо з причини тієї, що чума в Луцьку сильна. Не тільки гості (купці) їхати не повинні, але й люди з околиць, селяни до міста не йдуть, збіжжя, муки й жодних живностей возити не сміють».
Олександр Дишко. Площа Ринок у Луцьку XVI-XVIII століття, 2017Мор в Луцьку супроводжувався голодом, тож одним із найдієвіших способів запобігти хворобі було полишання міста, виїзд за його межі. У ті часи дуже поширеною була латиномовна триєдина формула – cito, longe, targe – бігти від біди швидко, далеко і не повертатися до інфікованих місць якнайдовше.
Люди «зацні» – шляхтичі, а також міський патриціат (купці, урядники міського уряду) могли виїжджати до власних сіл та фільварків. Незаможні міщани та міська біднота мусили шукати прихистку від смерті у спеціально для таких випадків побудованих мурованих чи дерев’яних лазаретах, або ж на полях у передмісті.
Прокажений. Мiнiатюра з французького філософського трактату XV столiттяДо категорії заможних міщан, очевидно, належала сім’я лучан Оксині та Гуцка. У часі чуми вони виїхали за межі міста, на власні земельні володіння. Утім неприємності луцьких городян спіткали і там. На подружжя вчинив розбійницький напад боярин з Руди Остап Ханцевич разом з приятелями.
Як свідчила лучанка, зловмисники їх з чоловіком добряче відгамселили. Жінка переймалася про стан здоров’я чоловіка, зазначаючи, що «невідомо, чи ж бо живий чоловік мій буде». Крім тілесних ушкоджень, Гуцко й Оксиня внаслідок сутички втратили двох коней, кобилу, срібну шаблю, гроші та коштовні шати (одяг).
Яскрава словесна ілюстрація сприйняття чуми у тому часі належить берестейському єврею Шломі Юсковичу.
Єврей-орендар, аматорський малюнок з актових книг другої половини ХVI століттяЗалагоджуючи свої майнові справи у Луцьку наприкінці жовтня 1566 року, чоловік зазначав:
«Пані Климентова Войнича казала мені спочатку їхати до Луцька з грішми. Сама її милість мала за мною їхати до Луцька, щоб угоду нашу перед книгами замковими визнати. У тім часі прийшов гнів Божий на місто Луцьке, бо в ньому заповітрило. Тому її милість пані Климентова до Луцька не приїхала, лист мені написавши, що через небезпеку нинішню в Луцьку бути не можу».
Тож у середині ХVІ століття в «місті його великокнязівської милості Луцькому» вирувала чума. Безжальна хвороба змушувала лучан покидати домівки і виїжджати далеко за межі міста. Луцьке міщанство, як і мешканці міст річпосполитівського простору, сприймало мор як Боже покарання за гріховні помисли й безбожні учинки.
Оксана ШТАНЬКО
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.