Поділитись:

«Українці зрозуміли: найстрашніше сталося, і почали втілювати мрії», – психологиня Світлана Сасюк про бізнес під час війни (фото)

Вівторок, 06 лютого 2024, 12:45

В офіційному визначенні підприємництва йдеться про те, що це – діяльність на власний страх і ризик. Відчуття відповідальності за бізнес, за працівників, за вкладені інвестиції та сімейні заощадження – за будь-яких умов створюють багато стресових ситуацій. Очевидно, що в період війни причин для хвилювання не стало менше. У той же час статистика реєстрації нових підприємців показує рекордні цифри: українці відкривають нові бізнеси, розвивають нові напрямки, наважуються на те, що до війни вважали надто ризиковим.

Чому так відбувається? Які бар’єри на шляху до відкриття бізнесу стали менш важливими? Про це та інші психологічні аспекти підприємництва у період війни — в розмові із психологинею, членкинею Національної Психологічної асоціації, Української Спілки Психотерапевтів Світланою Сасюк. Наразі експертка консультує жінок-підприємиць та проводить групові заняття у центрі Дія.Бізнес у Луцьку для учасниць програми «Початок».

 

Довідково. Освітньо-грантову програму «Початок» утілює мережа центрів підтримки підприємців Дія.Бізнес за сприяння Міністерства цифрової трансформації України, Офісу з розвитку підприємництва та експорту за підтримки UN Women Ukraine / ООН Жінки в Україні та уряду Японії.

 

— Для початку розкажіть про загальний стан ментального здоров’я українців. Яким він є зараз?

— Розкажу не просто про моє спостереження, а спираючись на конкретні дані соціологічних досліджень. Від початку повномасштабного вторгнення, Соціологічна група Рейтинг та дослідницька лабораторія Rating Lab вимірюють психоемоційні стани українців. І дані говорять про те, що ми — у нормі.

Наприклад, психологічна стабільність перебуває вище середніх показників, і за ці півтора роки жодного разу не опускалася нижче позначки 3 при максимальній — 5. Враховуючи, що ми щодня — в війні, постійно бачимо обстріли, загиблих, такий показник — дуже непоганий.

Із нашою психікою все буде добре, ми справляємося. І не будемо усі травмованими. Це не перша війна в світі, і дані попередніх досліджень показують, що відсоток людей, які будуть мати посттравматичні розлади — близько 15%.

 

— У той же час зараз помітно, що люди почали кардинально змінювати своє життя: частіше наважуються звільнятися з роботи, змінювати сферу діяльності, розлучаються і одружуються.

— Багато людей переживають війну як екзистенційну кризу. Переглядають свої цінності, і деякі з них виявляються застарілими, деякі — неактуальними. Якщо, наприклад, до війни людина була дуже сконцентрована на роботі, з початком повномасштабного вторгнення вона могла переосмислити такий спосіб життя і змінити фокус на родину, особисте життя. Дехто навпаки — зрозумів, наскільки сильно прив’язаний до дому, до сім’ї, і при цьому не має власних особистісних ресурсів. Хтось зрозумів, що не має достатньо певних скілів, наприклад — стресостійкості, і почав ходити на тренінги.

Неправильно було б сказати, що ми стаємо сильнішими від війни. Війна насправді робить нас слабшими. Але переживаючи її, ми здобуваємо новий досвід, вчимося, змінюємося, прокачуємо якісь навички і зрештою таки стаємо сильнішими попри війну.

— Цікаво, що ви називаєте стресостійкість — навичкою. Для мене це, швидше, як риса характеру, яка або є, або немає.

— Ніхто не народжується відразу сильним лідером. Ніхто не народжується терплячим. Якщо взяти будь-яку рису характеру, яку ми звикли вважати невід’ємною частиною людини, насправді це — лише навичка. У нас немає гену, що відповідає за рішучість. Чи за ту ж терплячість.

Ми всі народилися в певних соціумах, в певних сім’ях. І всі адаптовуємося до умов, в яких опинилися. Якась дитина мала більшу свободу, їй дозволяли досліджувати і пізнавати. А комусь — ні. Хтось мав змогу вести рівноправний діалог з батьками і висловлювати  власну думку. А комусь казали: «Закрий рот і сиди під столом». Тому і є такий вислів, що всі ми — родом із дитинства. І всі ми з дитинства витягаємо певний набір навичок, які напрацювали в той період.

У цьому контексті мені подобається один вислів: Фройд казав, що всі наші травми — з дитинства, а Перлз сказав: так, але більш важливо те, що ти робиш із цим сьогодні. Тобто всі ми можемо переглянути ситуацію, яку маємо, і почати по-новому.

 

— Коли згадують про таку рису як «підприємницька жилка» — теж зазвичай мають на увазі щось вроджене, те, що дано людині від природи. Але, виходить, що це — лише набір навичок, які набуті і в дитинстві, і пізніше?

— Ми справді не можемо народжуватись підприємцями. Як я вже казала — у нас немає жодних клітин чи генів, які б відповідали за таке. Але ми можемо виховуватись підприємцями. А можемо виховуватись, що це не ок.

— Чи можна виокремити перелік навичок, які потрібні для того, щоб людина могла стати успішним підприємцем?

— Емоційна стабільність і здатність керувати своїми емоціями, критичне мислення, стресостійкість. Власний бізнес — це завжди про переживання злетів і падінь. Відповідно, стресів — завжди багато. Навіть в офіційному визначенні підприємництва йдеться про те, що це — діяльність на власний страх і ризик. Тому здатність ризикувати, робити ризиковані кроки — теж важливий скіл для бізнесу.

А з цього вже похідними є інші навички: відповідальність, впевненість, рішучість. Ще важливою навичкою є дисципліна. У власному бізнесі немає доброго дядечка, який напише тобі чіткий графік. Іноді це — про потребу працювати, коли немає ні бажання, ні ресурсу. А іноді це означає, що треба заставити себе піти у відпустку. Бо підприємці часто забувають, що вони теж повинні працювати, згідно із трудовим законодавством, і мають право на відпочинок.

 

— Статистика показує, що вже влітку 2022 року в Україні почали реєструвати рекордну кількість ФОПів, навіть більше, ніж до війни. Звільнятися від роботодавців і відкривати власну справу — це стало вже якоюсь тенденцією нашого часу.

— Думаю, війна стала для багатьох тим «копняком», який дав зрозуміти: коли, як не зараз? Дуже багато людей так і кажуть: ми чекали кращого часу. Не лише, щоб відкрити власну справу, а й, наприклад, народити дитину, кардинально змінити сферу діяльності — до речі, багато людей зараз почали вчитися новому.

— Вийшло, що чекали більш сприятливого часу і не наважувались на важливі кроки. А зараз наважилися у найбільш несприятливий, дуже ризиковий час.

— Змінилося наше уявлення «найстрашнішого».  Ризики, про які думали люди: а що, як я відкрию бізнес і прогорю? — стали не такими страшними. Також, ми можемо пригадати такий феномен, як  «феномен посттравматичного росту». Це позитивні зміни, що відбуваються з людиною після потенційно травматичних подій. Люди відмічають, як через певний період після травми у них покращуються взаємовідносини з рідними, розширюються особисті можливості, життя набуває більшої цінності, відкриваються нові перспективи, які до цього часу були не задіяні. Вони справді відчувають себе здатними на більше.

Тому насправді важливі кроки легше зробити зараз, ніж будь-коли.

— Серед лекцій, які ви проводите для підприємиць у центрі Дія.Бізнес, є тема про психологічні перешкоди, які заважають відкривати чи розвивати бізнес. Їх багато?

— Психологічних бар’єрів зазвичай навіть більше, ніж раціональних причин — таких, як, наприклад, відсутність ресурсів чи фінансів. Серед емоцій, які часто зупиняють людей — тривога, страх, може бути провина, часто— сором. Людина хоче проявити себе, але соромиться програти. А хтось навпаки — соромиться проявити себе і виграти, бо — що скажуть люди?

Часто такими стримувачами стають не наші емоції, а наші думки. Це можуть бути негативні автоматичні думки, чи когнітивні викривлення: чорно-біле мислення, катастрофізація. В психології є такий термін як румінація — нав’язливі думки, які ми постійно пережовуємо як ніби мисленнєву жуйку. Людина може мати мрію, дуже хотіти, але при цьому застрягати на негативних думках і нічого не робити.

— Як із цим справлятися?

— Є три кити, на яких ми стоїмо: самопізнання, саморозвиток і самореалізація. Починати потрібно із самопізнання, з розуміння себе та прийняття. Зрозумівши себе, свої особливості, людина побачить причини, чому вона, наприклад, не може наважитись на відкриття власної справи, чи на інший бажаний крок.

Далі — саморозвиток. Певні навчання, прокачка психологічних навичок, тренінги із софтскілс.

Тоді – самореалізація. Бо якщо ми застрягаємо на попередньому етапі, то треба розуміти: все, що ми накопичуємо, але не віддаємо у зовнішній світ — перетворюється на сміття. Можна все життя вчитися, але якщо не почнеш реалізовувати ідеї — віддачі не буде.

— Кажуть, для успішної справи потрібна правильно вибудувана ціль. Що таке  правильна ціль?

— Скажу, як я визначаю це для себе. Перше, що я роблю — запитую, чи моя ціль мене драйвить. Якщо я розумію, що вона не викликає у мене захоплення, інтересу, хвилювання — цю ціль уже можна забути.

Друге питання: чи ціль співвідноситься із моїми цінностями. Тому що цінності — це завжди наш фундамент. І коли ціль не йде в ногу з цінностями, а навпаки — відводить від них, це неправильний шлях.

І третє питання — це вже чиста технологія постановки цілей, наприклад, за системою SMART чи Grow. Це про те, що ціль має бути конкретною, визначеною у часі, вимірюваною, досяжною.

— На початку розмови ми з’ясували, що ментальне здоров’я українців — цілком в нормі. Проте мені здається, що для цього усім нам зараз потрібно в рази більше ресурсу. Де брати цей ресурс?

— Ми не повинні собі дозволяти, щоб батарейка нашого ресурсу розряджалася більш, як на 30%. Це вже червона зона. Якщо ми розуміємо це і вчасно поповнюємо ресурс — нічого страшного. Але якщо ми перманентно перебуваємо в стані — менше 30%, це призводить до емоційного вигорання.

Допомагає аналіз певного періоду нашого життя — взяти тиждень чи навіть один день, прописати справи, якими займаємося і подивитися, що із цих справ є ресурсом — надихає і наповнює, а що навпаки — забирає ресурс, виснажує. Таке дослідження дозволить зрозуміти, в чому дисбаланс, що ми робимо не так.

Також важливо розуміти, що якщо в роботі ми використовуємо одні канали, то у відпочинку мають бути задіяні інші. Тобто якщо у мене робота пов’язана із спілкуванням з людьми, слуханням, аналізуванням, то мені потрібно вибрати такий відпочинок, щоб ці канали не були задіяні. Погуляти серед природи, де немає людей, поїхати за місто. Тоді ресурс найкраще відновиться.

Текст: Людмила ЯВОРСЬКА

Фото: Леся ПАНАСЮК

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

 

Надрукувати
мітки:
коментарів