(Не) жіноча справа: волинський лісівник Лариса Романюк

У нинішньому світі часто можна почути: "Це робота не для жінки", "Вона не впорається з цим", "Хай йде швачкою (кухарем, бухгалтером, вчителем…) працювати" і т.д. і т.п.

Та попри це, можна знайти чимало прикладів, які демонструють хибність звичного мислення в суспільстві.

Ділове видання Волині "Конкурент" до Міжнародного жіночого дня 8 березня підготувало серію матеріалів про волинських жінок, які руйнують стереотипи, займаючись тим, що їм подобається.

***

Черговою нашою героїнею стала Лариса Василівна Романюк. Близько 20 років життя жінка присвятила лісу, працюючи в державному підприємстві "Городоцьке лісове господарство", що на Маневиччині.

Більшість своєї "лісової кар'єри" пані Лариса провела на посаді інженера лісового господарства. А віднедавна вона виконує обов'язки головного лісівника підприємства, яке, до слова, охоплює 6 лісництв і займає площу 30 тисяч 336 гектарів.

Про шлях до лісової галузі, чому там добре працювати, а також "друзів"-кліщів й чоботи в шафі Конкурент розпитав у нашої героїні.

"Цю посаду можна було поміняти. Але ні – це мені подобається"

– Багато хто вважає, що ліс – це небезпечне середовище, заселене дикими тваринами, зокрема комахами, і там жінці не місце. Погоджуєтеся з цим?

– Ні. Помиляються (сміється). Якби навіть повернутися до етапу вибору професії, я все одно пішла б у лісову галузь. Ліс – не тільки робота. Це й задоволення, і відпочинок, і здоров'я. А чи важко, чи неважко працювати, залежить найперше від колективу, твоїх обов'язків. Необов'язково цим має займатися чоловік. В нас дуже багато жінок в колективі.

– Чому вирішили піти працювати в цю галузь?

– Моя мама закінчувала шацький технікум (нині Шацький лісовий коледж імені В. Сулька, – К.). Після цього її направили в Маневицький район, в село Городок на роботу. Тут вона і залишилася. Вийшла заміж. Коли я була дитиною, то вже мріяла: в мами була парадна форма, така синя. Бувало, вона піде на роботу, а я вже тишком-нишком ту форму міряла перед дзеркалом. От мені так хотілося бути в ній.

Після 9 класу поступила в Шацьк, а потім у Львівський лісотехнічний університет. В лісництві працюю з 1998 року. А з 2000-го і до сьогодні – інженером лісового господарства.

Цю посаду можна було поміняти. Були моменти: в інший відділ, кабінет. Але ні – це мені подобається.

– Фактично пішли слідами батьків, так?

– Так, мами. Якщо взяти нашу сім'ю, в мами четверо дітей, то старший брат працює в лісгоспі, сестра менша працює. Син старшого брата теж закінчує лісотехнічний. У нас вже династія. Якщо у нас свято і всі з'їжджаються, то основна тема – ліс (сміється).

– Чим займаєтеся на посаді інженера лісового господарства?

– Організація, планування і виконання всіх лісогосподарських робіт: починаючи з посадки лісових культур, оздоровлення лісів, закінчуючи рубками головного користування (вирубки лісів, основний принцип яких – невиснажливе й раціонального використання, – К.).

Так само, як і в лісі, так і на паперах: перевіряємо показники, звіти, збиваємо все докупи.

"Спалахів є багато…Але до пожежі не допускаємо"

– Скільки часу проводите в лісі?

– Багато. Зараз якраз починається лісокультурна кампанія. Починаємо садити ліс. Треба чимскоріше почати і закінчити, вспіти до тепла, щоб прижилося.

В нас 6 лісництв. В кожне їздимо, на кожну ділянку. Я безпосередньо беру в цьому участь.

А відведення (визначення, – К.) ділянок рубки здійснюємо цілий рік: самі робимо, перевіряємо, контролюємо.

– Скільки часу займає посадка лісу?

– Наш лісгосп повністю забезпечений своїм насіннєвим матеріалом, то ми за місяць справляємося. За березень плануємо посадити 70 гектарів посадки.

– А скільки на 70 гектарів виходить дерев?

– На гектарі – 8 тисяч дерев. На сімдесяти гектарах – 56 тисяч.

– Чи багато жінок працює у вашому лісгоспі?

– Ні. В наших лісництвах жінки переважно працюють бухгалтерами, економістами.

– Тобто, по суті, ви єдина жінка на підприємстві, яка безпосередньо займається лісом, так?

– Ну, можна сказати й так.

– Зараз, наскільки мені відомо, ви є ще й керівником "Городоцького лісового господарства"… (наразі Лариса Василівна виконує обов'язки головного лісничого держпідприємства, – К.)

– Керівник – це тимчасово. Пришлють нам головного лісника.

– Часто буває, що людська необережність чи стихія призводять до лісових пожеж. За 20 років вашої роботи траплялися такі неприємні явища?

– Останні роки, тфу-тфу-тфу (щоб не наврочити, – К.), лісових пожеж в нас немає. У нас є телевізійні вежі, оснащенні відеокамерами, які охоплюють усі лісництва. На моніторі ми можемо дивитися, де, не дай Бог, якийсь спалах. У нас швидко відреагують. Є чергові. Коли починається пожежонебезпечний період, чергового нікуди не залучають.

Спалахів є багато. Але завдяки злагодженій роботі лісової охорони, зразу їх ліквідовуємо. До пожежі не допускаємо.

"Якщо треба чоботи – взуваю чоботи"

– Востаннє коли була якась пожежа, можете пригадати?

– Не можу. Великих пожеж не було в нас. У лісництвах є пожежні машини, трактори, які зразу оборюють землю. Все оперативно, всі на своїх місцях. В пожежонебезпечний період лісовій охороні відлучатися не можна. Треба, щоб за 5 хвилин вона могла доїхати. До цього в нас ставляться строго і відповідально. В лісгоспі немає випадкових людей.

– Скільки за життя ви посадили дерев?

– (сміється) Кожен рік ми садимо. Хіба там рахуєш. У нас навіть прийнято, що лісгосп щороку засаджує одну площу: виїжджає весь колектив і всі разом садимо. Останні три роки маємо вже іменні лісові культури держлісгоспу. Ми за ними закріплені, тому вони повинні прийнятися і гарно рости! (жартує).

– Які дерева вам найбільше подобаються?

– Для нас в лісі головний рід – це сосна. А особисто мені подобається, як цвіте липа. Подобається її запах.

– А в лісництві ростуть липи?

– Ні. В нас в основному хвойні насадження: сосна, ялина, а також береза й вільха. От це наші основні породи на території "Городоцького лісгоспу".

– А липи тоді де шукаєте (жартую)?

– Ну ви мене запитали, то я й сказала. В лісі одиниці їх є. Біля хати в мене росте, я посадила. Липа не є лісоутворюючою породою. Це як домішка.

– Іноді доводиться виконувати роботу в негоду. В лісі у цей час неприємно: болото, сльота. Це не є проблемою для вас?

– Ні. В мене чоботи завжди в кабінеті стоять, в шафі. Якщо треба чоботи – взуваю чоботи.

– Комах не боїтеся? Кліщі полюбляють в лісах на деревах сидіти і вичікувати свою жертву…

– Ні, вони до своїх не чіпляються. Вони нас вже знають. (жартує)

– Що найбільше подобається у вашій роботі?

– Мені все подобається. Люблю лісом ходити. Навіть коли вдома, полюбляю вийти в ліс, відпочити. Якщо йду до лісу на роботі – це для мене відпочинок і я дуже задоволена: і роботу зробила, і ліс надихнув…І не втомлюєшся навіть. Ще здоровішою себе відчуваєш.

– Скільки чоловіків працює на вашому підприємстві?

– Більше 50.

– Пам'ятаєте, як вони вітали вас з минулим 8 березня?

– Звичайно, пам'ятаю. В нас чоловіки завжди дуже уважні, гарно нас вітають. Подарунки дарують, квіти. Ну і святкуємо. Ми, як вміємо гарно працювати, так і відпочити вміємо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: (НЕ) ЖІНОЧА СПРАВА: ЛУЦЬКА ПАТРУЛЬНА ІРИНА ЧИЖ

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: (НЕ)ЖІНОЧА СПРАВА: ЛУЦЬКА ТАКСИСТКА КАТЕРИНА ДВІНСЬКИХ