Не треба говорити про постріли у ноги: про п'яне бидло, копів і війну

Коли п’яний суддя збивав нацгвардійця на блокпосту, багато хто писав, що шкода, що вони там його не розстріляли.

Коли п’яне бидло накинулося на поліцію і застосувало силу, то чомусь багато людей написало, що поліцейські не мали права застосовувати зброю.

Дивно.

А що, бляха, вони мали робити?

Навіть якби не було війни, будь-яке застосування сили проти патрульного поліцейського є неприпустимим. Все. Це крапка. Хотів би я побачити, як українські бики нападали би на поліцейських у штатах…

Чому в штатах так не роблять? Бо знають, що за це буде. На жаль, відсутність невідворотності покарання у нас є проблемою. На жаль, дуже рідко поліцейські роблять те, що зробили копи в Дніпрі.

Але в нас ще і війна. І, схоже, про це багато хто забуває. І поліцейський – це той самий воїн, який кожного дня може стикнутися із російським агентом. І кожен, хто навіть може подумати про застосування сили проти поліцейського, має розуміти, що до нього мають ставитись, як до потенційного російського диверсанта. Бо саме так поліцейські і мають сприймати будь-кого, хто проявляє агресію і не кориться наказам, і воліє застосувати силу. Бо саме це завжди має бути під час війни першою версією у поліцейських, коли хтось не підкорюється наказам.

Навіть якщо цей хтось – п’яне бидло на «ягуарі». Але якщо б це було п’яне бидло на «ланосі», це нічого б не змінило.

Але чи може російський диверсант імітувати п’яне бидло? Так. Так само, як він може удавати і законослухняного громадянина. І чи може бути в багажнику його авто бомба, яку він має використати за наказом з Москви? Звісно, може.

І наостанок, не треба, будь-ласка, говорити про постріли в ноги. Ми не в голівудському блокбастері.

Опубліковано з дозволу автора. Оригінал.