Роман КАРПЮК: "Я 207 разів ходив на допит в прокуратуру"

Роман Карпюк – волинський управлінець та політик, науковець (доктор педагогічних наук) та тренер (Заслужений тренер України), який нині обіймає посаду заступника голови Волинської обласної ради. Роман Петрович – "Відмінник освіти України". Він створив та багато років керував Луцьким інститутом розвитку людини університету "Україна", в якому у найкращі часи навчалося 3 800 студентів. Після Революції Гідності йому довірили крісло заступника голови Волинської ОДА, а під час останніх виборів до місцевих рад, які відбулися у 2015 році, Роман Карпюк керував обласним виборчим штабом ВО "Батьківщина" та був першим номером у їхньому списку кандидатів у депутати до Волинської обласної ради.

Про розвиток волинського спорту, проблеми в галузі фізичної культури, допити в прокуратурі та політичні протистояння – в інтерв'ю для ділового видання Волині "Конкурент".

– Кілька місяців тому, під час засідання однієї з комісій Волиньради, я вже бував у вашому кабінеті і ще тоді запримітив спортивний інвентар. Це ви собі влаштовуєте тут фізкульт-хвилинки ?

– Я стараюся регулярно займатися спортом, підтримувати форму. Як маю вільну хвилину, то роблю кілька підходів із гантелями. В роботі виникають різні ситуації, інколи досить нервові, таким чином знімаю собі стрес.

– Оскільки ми ось так відразу розпочали з фізичної культури, давайте трохи розвинемо тему спорту. В якому стані перебуває ця галузь на Волині сьогодні?

– Фізична культура та спорт завжди на видноті, ця галузь притягує до себе увагу суспільства та преси, заохочуючи людей займатися собою. Оцінюючи стан, в якому вона зараз перебуває, дивитися потрібно з кількох боків.

На Олімпіаді в Ріо взяли участь вісім волинських спортсменів, раніше такої кількості не було. Окрім цього, багато наших земляків виступали на різних міжнародних змаганнях, зокрема з неолімпійських видів спорту, завойовуючи призові місця. Можна сказати, що є певний прогрес.

З іншого боку, потрібно звертати увагу на те, що підготовка спортсмена високого класу – це робота на 5-10, а то й 15 років. Сьогодні, окрім держави, підготовкою об'єктів та працевлаштуванням тренерів займається багато приватних організацій. На жаль, заробітна плата фахівців не відповідає достатньому життєвому рівню. Людина працює на результат, заохочує дітей розвиватися і при цьому змушена шукати якийсь додатковий заробіток, щоб забезпечити себе та свою сім'ю. Можу констатувати, що з цього боку ситуація не досить хороша.

Разом із цим ми фінансуємо з обласного та з місцевих бюджетів спортивні товариства, щоб вони могли функціонувати, 20 наших спортсменів отримують стипендію. Всі наші депутати – фанати спорту, їхні діти та внуки займаються спортом, і вони знають, які є проблеми. Ігор Петрович Палиця поставив завдання багато уваги приділяти розвитку сільського спорту та розвитку відповідної інфраструктури в області. Великі кошти виділили на стадіон "Авангард" – там проходять змагання європейського рівня та чемпіонати України. Потужна структура в Любешівському районі, завдяки сім'ї Борисюків та їхнім учням, які виступають на міжнародному рівні. Крім цього, зроблено стадіон в Маневичах, будується арена в Камені-Каширському. Ціль – забезпечити всі райони такими об'єктами. Скоро запрацює "Волиньприродресурс", в бюджет надійдуть кошти, і ми надіємося, що через 5 років це завдання буде виконано.

– Ви сказали про наших олімпійців. Гадаю, що більшість українців знають про недостатньо хороші умови, які створені для їхньої підготовки. При цьому держава обіцяє і виплачує досить високі преміальні за здобуті медалі. Чи правильний такий підхід?

– Думаю, що правильний. Спортсмени такого рівня йдуть до цих медалей багато років, багато в чому собі відмовляючи. Звісно, що їхні заробітні плати не можна назвати високими. Харчування, яке виділяється, також не забезпечує їхніх потреб. Вважаю, що учасники Олімпійських ігор, і є така постанова Кабінету Міністрів, повинні забезпечуватися житлом.

У нас це питання вирішене не до кінця. Цьогоріч за рахунок співфінансування ми плануємо забезпечити деяких спортсменів квартирами, зокрема Марію Повх та Тетяну Коб. Звісно, що це повинна робити держава, не перекидаючи обов'язки на місцеві бюджети, оскільки вони представляють цілу країну.

– Щодо уроку фізичної культури в школах. Кілька років тому, після ситуацій зі смертями учнів на заняттях, програму спростили, відмінили нормативи. Загалом фізкультура в системі освіти дуже змінилася. Хіба це правильно?

– Я все життя пропрацював в галузі спорту, 10 років був тренером національної збірної України, спілкувався з представниками інших країн про те, як у них розвивають фізичну культури. У підсумку в мене склалося враження, що деякі високопосадовці намагалися знищити в Україні спорт та націю. Саме тому розкручували всі ці випадки зі смертями на уроках, хоча, якщо повернутися до історії, то можна побачити, що такі інциденти відбувалися у всі часи.

Питання у підході допуску до занять, процедурі проведення медичних перевірок. У нашій країні багато батьків їдуть заробляти гроші за кордон, діти досить часто залишаються без належного нагляду. Їхнє харчування на поганому рівні, вони можуть вживати алкоголь, палити цигарки та мало спати. Так само і з диспанцеризацією: невідомо, як вони її проходять. Це дуже велика проблема.

За кордоном урок фізкультури проводять не менше чотирьох разів на тиждень, крім цього є факультативи, майже всі займаються в секціях. У нас же взагалі хотіли зменшити навантаження до одного уроку в тиждень, а у ВНЗ взагалі виключити з програми фізичну культуру. Це б знищило галузь, люди б залишилися без роботи.

Наразі ми стараємося не допустити подібного: проводимо наукові конференції, даємо поради, хочемо зробити систему, як у провідних країнах світу. До спорту потрібно повернутися лицем, все втрачене потрібно повернути.

– Загалом щодо освіти. Як ви дивитеся на зміни, які зараз відбувають в цій сфері, зокрема на нову систему нарахування та виплати стипендій та передачу утримання професійно-технічної освіти на місця?

– У нашій країні в галузі освіти присутній соціалізм. За кордоном 90 % вищих навчальних закладів – приватні. В Україні це переважно державна або комунальна власність. Держава повинна за собою залишити питання регулювання та прогнозування розвитку ринку праці.

На місцевому рівні потрібний чіткий моніторинг затребуваних професій. Для прикладу, нам дуже потрібні зварювальники, а наші ПТУ готують перукарів, ще й хочуть на цю спеціальність велике державне замовлення.

Загалом держава передала нам підготовку спеціалістів на місця, але забула дати гроші. Тому потрібно вивчати ситуацію і готувати фахівців, яких потребує область. Тоді вони працюватимуть, платитимуть податки, і в бюджет надходитимуть кошти, які можна буде використовувати на утримання професійно-технічної освіти.

– Розкажіть про вашу освітянську діяльність.

– Я доктор педагогічних наук, професор в Академії рекреаційних технологій і права. На сьогодні дуже мало приділяю часу викладацькій роботі, оскільки постійно зайнятий державною службою.

– Ви багато років керували університетом, розкажіть ще про це.

– Я на Волині з нуля створив Луцький інститут розвитку людини університету "Україна", зібравши колектив однодумців. У найкращі роки у нас навчалося 3 800 студентів, 409 працівників, за весь час було захищено 52 кандидатські та 6 докторських дисертацій. Наші студенти завоювали багато медалей, разом з викладачами брали участь в багатьох всеукраїнських та міжнародних форумах. Ми цим дуже гордимося.

У 2014 році я написав заяву за власним бажанням, оскільки тоді виникла ситуація абсолютно несприятлива для роботи. Петро Михайлович Таланчук, який довгий час керував "Україною", хворів та був на лікарняному. Тоді до влади прийшли люди, які почали все розкрадати. Університет "Україна" загалом зараз в дуже поганому фінансовому становищі. Вони заборгували великі суми.

Коли нам відмовили у пропозиції створити окрему юридичну особу для інституту, колектив вирішив утворити новий навчальний заклад. "Кістяк" наших викладачів зараз працює в Академії рекреаційних технологій і права. Нещодавно акредитаційна комісія підтвердила, що академія зможе готувати фахівців найвищого рівня акредитації.

– Ви недовго працювали заступником голови Волинської обласної державної адміністрації. Розкажіть, як відрізняється робота на аналогічних посадах в апараті різних гілок влади?

– Я прийшов на посаду в адміністрацію без досвіду державної служби після Революції Гідності. Тоді щодня відбувалися якісь події, розпочиналася війна. Я був головою обласної призовної комісії, виїздив на Широкий Лан, координував роботу 51-ї бригади. Вона формувалася на голому місці, не було навіть на чому спати. Доводилося займатися організацією поховань перших бійців, які загинули в зоні АТО.

Разом з цим потрібно було тримати під контролем освіту, культуру, враховуючи, що це були мої основні посадові обов'язки. Нам потрібно було стабілізувати ситуацію, за тих півроку в адміністрації, якою керував Григорій Олександрович Пустовіт, ми щодня намагалися втримувати все в руках. Нам вдалося. Команда Гунчика прийшла, коли все стабілізувалося. Якщо вони будуть ефективніше працювати, то буде відбуватися покращення.

Обласна рада передусім працює над наповненням бюджету. У нас дефіцит. Створено КП "Волиньприродресурс". Це унікальний випадок в Україні, де громада Волині впливатиме на подальший розвиток. Шкода, що деякі органи влади роблять супротив нашій діяльності. Є нечисті на руку люди, які хочуть заробити на видобутку бурштину, вони проти порядку. Але ми поступово йдемо до своєї мети, у нас це виходить.

– Чи існує протистояння між обласною радою та обласною адміністрацією?

– Існують непорозуміння. Деякі люди хочуть працювати по-старому.

– У волинській "Батьківщині", яку ви багато років представляли, минулого року відбувся серйозний конфлікт та внутрішнє протистояння. Коли я говорив з Андрієм Тураком, то він сказав, що центральні органи партії не зробили нічого, щоб владнати цю ситуацію. Як ви гадаєте, чому керівництво вчинило саме так?

– Я був керівником обласного штабу "Батьківщини" на останніх виборах до місцевих рад. Проте мене призначили за місяць до волевиявлення і я не мав особливих можливостей впливати на списки кандидатів. Ми могли б набрати більше голосів, проте цьому був супротив. Олег Кіндер та Віктор Олійник цьому посприяли. Вони давно зрадили інтересам "Батьківщини", робили все, щоб на виборах було показано поганий результат.Вони не включили в списки деяких сильних кандидатів. Добре, що мені вдалося відстояти Андрія Турака, Ігоря Леха, Василя Столяра.

Знаєте, минулої каденції, я 207 разів ходив на допит в прокуратуру. У нас на базі навчального закладу був будинок відпочинку, який спалили за вказівкою. Автомобіль, в якому я віз велику кількість людей, намагалися скинути з траси. Давили, як тільки могли. Тим часом Олег Кіндер співпрацював з регіоналами і розповідав про свою мудру позицію. Ми подавали інформацію про це на Київ. Вона завжди зупинялася на Олійнику. Вони мають спільні бізнес-інтереси, Кіндер та Олійник знищують партійну організацію.

Щодо членства в "Батьківщині", якого мене та інших депутатів нібито позбавили, то я скажу, що в партійних документах чітко прописано: до рішення контрольно-ревізійної комісії ніякого виключення бути не може. Відповідного засідання досі не було. Ба більше, ні я, ні інші депутати не зробили нічого, що могло б зганьбити "Батьківщину". Нас вигнали за голосування за створення "Волиньприродресурсу", а Юлія Володимирівна Тимошенко з високої трибуни підтримувала створення подібного підприємства в Житомирі. А нас за це саме повиключали з партії. Тому що Кіндер – брехун і непорядна людина, він та Олійник продалися нашим опонентам та працюють на знищення економіки Волині.

– Таке лояльне ставлення до Олега Кіндера з Києва зумовлене лише співпрацею з Олійником?

– Саме так. Він чітко контролює інформацію та надає її в спотвореному вигляді для Юлії Володимирівної. Пройде час, і вона сама в усьому розбереться.