«Я втікала, аби врятувати дітей»: у Луцьку розповіли щемливі історії переселенців (фото)
Щороку 20 червня у світі відзначають Всесвітній день біженців. Аби привернути увагу лучан до цього, у місті відбулась виставка-інсталяція історій біженців та переселенців «Надія вдалині від дому».
Журналісти сайту новин Луцька «Конкурент» побували на заході та дізналися вражаючі історії людей зі сходу.
Триматись нам допомагають діти
У Звягель (до 2022 року – Новоград-Волинський, - ред.) родина Семиног їхала «наосліп». Виїжджаючи, не встигли навіть забрати фотографії дітей, лише взяли продукти на перший час та документи. Проте малеча все-таки прихопила з собою улюблену іграшкову машинку та книжку. На новому місці родині пощастило: сільська рада виділила їм будинок, а місцеві мешканці допомагали речами першої необхідності. Майже місяць Юлія з сімʼєю прожили у Звягелі, не здогадуючись, що їхній будинок зазнав руйнувань, а на їхньому городі стоїть справжнісінький танк.
Знахідка не стала на заваді господарству: після повернення додому Юлія насадила капусти на городі, а донька вздовж танка посіяла квіти. Дуже швидко фотографії танка на звичайному городі української родини розлетілися світовими 3MI, а сам город став одним із символів незламності українського народу.
Волонтери з Америки підказали дітям, що на зруйнованому російському танку можна підтримати українських військових і продавати на аукціоні його розмальовані деталі. Розфарбовуючи у синьо-жовті кольори, а потім роблячи написи, родина вже зібрала понад 10 тисяч доларів на тепловізори.
Розмальовують деталі й досі.
Підтримувати бойовий дух та не здаватися Юлії з чоловіком допомагають діти. Саме діти, каже Юлія, надихають та дарують сили робити щось далі:
«Вони ж не здалися і ми не маємо на це права».
На площі Героїв Майдану розмістили 15 валіз, які символізують 15 історії переселенців з Київщини, Херсонщини та Донеччини. Як розповідає одна з організаторок заходу Олена Кузьмич, у валізах були ті речі, які люди встигли покласти туди у перші дні війни та виїхати з ними.
«Переселенці нам розповіли про те, які речі встигали брати з собою. Найбільше вражають пусті валізи… Адже люди навіть не встигали нічого забрати», – каже пані Олена.
Втікали, щоб вижити... Тепер живемо, аби радіти
Не стримуючи сліз, Наталя розповідає про рідне місто Харків, про сусідів та родичів, про знайомих та друзів:
«Я до кінця не вірила, що це насправді...».
Переховуючись у харківському метро, сімʼя Наталі шукала вільні вагони, щоб задрімати бодай на годину. Крики, плач дітей, гучна лайка – було все. Тримаючи сина за руку, жінка стрімголов бігла, аби лишень зайняти вільну полицю. Син Ярослав – дитина з аутизмом. Він, як і інші люди з таким діагнозом, реагує на гучні звуки... А тут він замкнувся у собі, замість слів, почав вокалізувати. Наталя страшенно боялась, що це не закінчиться, що більше не почує ласкавого «мамо». Було лячно!
«День, другий, третій... Ситуація незмінна... Ми ховаємось, ми боремося за місце, ми шукаємо їжу... Так я для себе вирішила переїжджати. Іншого виходу просто не було», – каже жінка.
Родина Наталі вибрала Чернівці. Тут і сестра живе, і найближчі їй люди. Саме в цьому місті сімʼя вчиться жити заново.
«Син досить швидко відновив сили, почав відвідувати інклюзивно-ресурсний центр, тренується у футбольній команді, спілкується з оточуючими повними реченнями.
Не віриться, що ми стільки пережили... Втікали, щоб вижити.. А тепер живемо, аби радіти!» – згадує Наталя.
На площі також розмістили мінівиставку дитячих робіт ВПО. Діти малювали тільки хороше: мир та перемогу України. Крім того, працівники благодійного фонду «Рокада» провели групову арттерапію з дітками. Молодші лучани мали змогу на папері зобразити таку довгоочікувану перемогу.
До того ж відвідувачі гості заходу могли отримати базові знання про те, що робити у випадках, коли хтось із близьких отримав поранення, чи яких заходів вжити, якщо близькі зникли безвісти.
Нагадаємо: міжнародна фінансова організація NEFCO виділила майже 12 мільйонів євро на будівництво житла у Ковелі та Нововолинську для вимушено переміщених осіб.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: