Чи варто мережі в Україні переводити на "європейський" клас напруги?

У липні 2016 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання в сфері енергетики та комунальних послуг визначила, що перехід на клас напруги 20 кВ – необхідний та пріоритетний крок для підвищення ефективності роботи мережі і зменшення втрат.

Відповідно, у 2017 році за вимогою НКРЕКП ліцензіати, ймовірно, будуть зобов'язані проектувати об'єкти на напрузі 20 кВ. Однак, зазначив колишній директор ДП "Укрсільенергопроект" Володимир Лях, тут не все так однодзначно, – пише Економічна правда.

"Ініціатори впровадження нового класу напруги, мабуть, вважають ефективність такого плану очевидною: більша напруга – менші втрати. І вони не стали розмірковувати над проблемами, які виникають у зв'язку з появою в існуючих мережах нового класу напруги в країні, де повна електрифікація була здійснена ще у 1970 році", – зазначив експерт.

Він навів шість питання, які повинні були передбачити в НКРЕКП. Без відповідей на ці питання немає сенсу починати витрачати великі гроші, які можна залишити у кишенях споживачів або витратити на дійсно нагальні проблеми електроенергетичної мережевої інфраструктури, – зауважив Лях.

До того ж ідея переведення частини розподільчих мереж на клас напруги 20 кВ не нова і час від часу піднімається в Україні.

Перше. Коли розвивають мережі, їх прийнято "підпирати" – це означає, що не можна лишати "висячими" так звані тупічки, а треба будувати саме мережу-сітку. Так от з мережами 20 кВ це зробити буде неможливо, адже навколо тільки сучасні мережі 6, 10 і 35 кВ.

Як закільцювати лінії і підстанції на класі напруги 20 кВ? Ці "тупічки" будуть висіти десятки років, а надійність та секціонування у таких випадках можна забезпечити тільки шляхом додаткових витрат на трансформатори зв'язку.

Друге. Створення мереж 20 кВ дійсно може мати сенс, коли розвивається нова територія: без мереж взагалі або з тотальною заміною вже сучасних мереж. Так само можна розглядати використання мереж 20 кВ у забудові нових районів з великою щільністю у споживанні електрики – наприклад новий житловий мікрорайон з багатоповерховою забудовою або з винятково електричним опаленням.

І все одно не очевидно, що 20 кВ буде кращим рішенням навіть у такому випадку. Потрібно розробити техніко-економічне обґрунтування, що 20 кВ буде краще 10 або 35 кВ. Адже 20 кВ у більшості випадків програє 35 кВ (через втрати), а аргумент, що обладнання 20 кВ поміщається у габарити 10 кВ на нових територіях, виявиться нікчемним.

До речі, коли розробляється ТЕО, у якому порівнюються варіант переходу з 10 кВ на 20 кВ, не можна забувати, що вартість сучасних мереж 10 кВ треба вважати нульовими, це так звані втоплені витрати.

Третє. Одномоментно вивести з експлуатації мережі 6, 10 і 35 кВ неможливо. Тобто ще десятки років все одно потрібно їх обслуговувати. Відповідно, вводити у цей перелік ще і 20 кВ – це навіть не сумнівне рішення.

Якщо запитати думку фахівців ремонтних і експлуатаційних служб будь-якого обленерго, вони будуть "сповнені ентузіазму" з приводу ще одного класу напруги, необхідності тримати на складах додаткове обладнання на підміну або заміну.

Четверте. Якщо б на території України зовсім не було ніяких мереж, тоді треба було б обговорити два варіанти:

А) 0,4 кВ, 20 кВ, 110 (150) кВ, 330 кВ;

Б) 0,4 кВ, 10 кВ, 35 кВ, 110 (150), 330 кВ – чинний в Україні, але без застарілого 6 кВ.

І зовсім не факт, що переможе варіант "А", тому що Україна – найбільш велика за територією країна Європи. Не дуже щільно заселена, до речі. І порівнювати Україну з Францією, Німеччиною або скандинавськими країнами некоректно не тільки географічно, але й фінансово.

Коли будемо мати потужну економіку, можливо, й повернемося до питання переходу на 20 кВ. Але піднімати це питання зараз неправильно. Так само, наприклад, неправильно обговорювати сьогодні закриття 15 блоків українських АЕС з екологічних міркувань.

Якщо згадати, що у нас вже є сотні тисяч кілометрів ліній 10 кВ і десятки тисяч кілометрів 35 кВ, і у нас з економікою не все добре, то про які 20 кВ ми говоримо? Що робити з чисельними приватними лініями і підстанціями на 6, 10 і 35 кВ – перехід на 20 кВ для цих об'єктів майже неможливий через питання власності об'єкта.

П'яте. За чиї гроші можливий перехід, а ймовірно, дуже довгий дрейф з 10 кВ на 20 кВ? Варіантів лише три:

1. Збільшення тарифу – підвищення тарифу для всіх споживачів електроенергії. А це означає ще один непрямий податок на вітчизняну економіку.

2. Гроші інвесторів-нових споживачів – в технічні умови для нових споживачів буде включено вимоги приєднуватись на напрузі 20 кВ. У більшості випадків підключення відбувається на 10 кВ, а не, наприклад, на 35 кВ.

І на 10 кВ можливо приєднатися до вже сучасної мережі. А на 20 кВ потрібно буде придбати новий трансформатор і виконувати "глибоку реконструкцію" підстанції. Значить підключення на 20 кВ у більшості випадків викличе здорожчання приєднання у порівнянні з приєднанням на 10 кВ. Знову ще один непрямий податок на бізнес.

3. Кредитні гроші. Цей випадок більш поганий, тому що ніякого суттєвого економічного ефекту на скороченні втрат не буде. Пам'ятаємо, що вартість сучасних мереж 6 і 10 кВ потрібно вважати рівними нулю при розгляді у ТЕО. А кредит потрібно обслуговувати, що ще більше здорожчує "ідею".

Шосте. За приблизними оцінками, вартість створення мереж 20 кВ на заміну 6, 10 і 35 кВ для одного "середнього" обленерго у сьогоднішніх цінах орієнтовно становитиме близько 15 млрд гривень. В цілому в країні – більше ніж 300 млрд гривень.

Автори не проти покращення ефективності і надійності електророзподільчих мереж, але вважають, що необхідно сконцентрувати фінанси і увагу на модернізації і розвитку мереж 0,4 – 10 кВ, саме вони є найбільш вузьким місцем вітчизняних мереж.

Раніше з цього приводу висловлювався колишній член НКРЕКП та експерт в сфері енергетики Андрій Герус. Він зауважив, що наслідувати європейський приклад у цьому випадку недоречно. Адже, як пояснив експерт, в Європі ніхто не міняв 10 кВ на 20 кВ, там просто історично будували з нуля такий клас напруги.