Били, годували комбікормом, – історія звільненої з російського полону жительки Корюківки

Їх били, казали, що України вже нема, змушували відмовитися від українського громадянства, годували комбікормом. 17 жовтня на Батьківщину повернулися 108 українок, військових і цивільних. Серед них – 46-річна Тетяна Соколовська з Корюківки. Жінка з 2014-го року волонтерила, у 2017-му пішла служити у медичну роту. 24 лютого повномасштабна війна застала її в Маріуполі. В середині квітня Тетяна потрапила у російський полон. Вдома на неї чекали донька, сестра і мати. Історію жінки її сестра Олеся Карвацька розповіла журналістам Суспільного.

 

"Вона нам зранку додому подзвонила: «Вставайте, збирайте документи, почалася війна». Я кажу: "Яка війна?" Вона каже: "Війна. І буде дуже тяжка війна, дуже жорстока війна"", — згадує сестра звільненої військовополоненої Олеся Карвацька.

На питання сестри, як справи, Тетяна відповідала лише, що вони сильні й вони вистоять.

"Вони були на заводі Ілліча, там їх дуже багато було підрозділів: медики, діловоди, кухарі, зв’язківці. Поки був зв’язок, ми постійно з нею були на зв’язку. Останній дзвінок був 16 березня. Потім вона на зв’язок уже не вийшла", — розповідає Олеся.

Маріуполь. ФОТО: Радіо "Свобода"

 

Олеся почала шукати якісь відомості про сестру. Про те, що вона в полоні, дізналася з російського Телеграм-каналу.

 

"Коли жінки наші потрапили в полон, їх усіх сфотографували й виставили в Телеграм-канал «Опознай хохла по чубу». Вони були без імен, без прізвищ, у них були тільки номера"

Пів року від Тетяни не було ніяких звісток. Дрібки інформації про те, де тримають українських жінок, у яких умовах та що з ними, Олеся дізнавалась від уже звільнених полонених.

"Ми розуміли, що там насправді з ними робили. Але нам говорили, що всі сидять і тримаються, і чекають обміну".

17 жовтня Олеся таки дочекалася обміну сестри та вперше за пів року почула її голос.

 

"Вона говорить і вона плаче: «Я вдома. Ми все пройшли, все витримали, але ми вже вдома». Вона вдома. Вона вдома і купа емоцій, купа сліз".

Тетяна розповіла сестрі, що в полоні їх постійно перевозили з місця на місце, знущалися морально.

"Вони весь час говорили: «України немає, уже українців нема та України немає» Змушували їхнє громадянство приймати. Якщо є родичі в Маріуполі, «ДНР» – примушували. Я відмовилась, сказала, що у мене нема нікого".

І фізично.

 

"Били, і якщо потрібна була медична допомога, вони ж питали: «Потрібна допомога?». Якщо ще просив хтось, на початку вірив, що допомогу нададуть, то вони ще їм додавали, щоб допомоги більше ніхто не просив. Треба було відтискатися, кроси здавати, якщо ти не встиг присісти, а давали 2 хвилини, то отримували з ноги", — розповідає Олеся.

Крім цього, полонених жінок дуже мало годували й майже не давали води.

"Годувати – практично не годували, воду так само, казала, що давали трошки води, але не сильно. Їжа теж, казала, жахлива – то комбікорм давали водою залитий, гнилу капусту давали. І, каже, що нам наостанок дали закусити добряче. Два дні їх не годували. Вже, каже, ми зрозуміли, що нас везуть на обмін. Так уже під кінець, каже, дали нам жару".

Поки, каже Олеся, звільнені жінки будуть у реабілітаційному центрі.Чи повернеться її сестра на службу, вона не знає, але сподівається, що ні.

 

"Полон, Маріуполь запам’ятає на все життя. Я думаю, що вона більше не піде, ми думаємо. Але вже є такі дівчата, які сказали, що ми підемо далі".

Далі, говорить жінка, вони будуть допомагати з поверненням інших полонених.

"Далі будемо допомагати всім полоненим – і чоловікам, і жінкам. Будемо всюди писати, дзвонити, в Європу писати, просити, розповсюджувати, в Америку так само. Обов’язково потрібно всіх – і чоловіків, і жінок повертати".