Поділитись:

Музичний фронт «Флайзи»: Андрій Тимчук про творчість у час війни (інтерв'ю)

Понеділок, 18 липня 2022, 08:00

Війна вплинула на життя усіх українців. Кожен живе новинами з фронту та намагається хоч якось долучитися до перемоги. Поряд із фронтом військовим, волонтерським, інформаційним, існує ще й культурний фронт, на якому відбувається боротьба за настрої суспільства. Разом із тим, Україна стала єдиним фронтом, де всі напрямки діяльності, спрямованої на нашу спільну перемогу, настільки переплелися, що риску між ними можна провести досить умовну. Луцький музикант, фронтмен гурту «Флайза» Андрій Тимчук в інтерв'ю сайту новин Луцька і Волині «Конкурент» розповідає про свій фронт у нашій спільній боротьбі проти навали ворога.

– Повномасштабне вторгнення росії 24 лютого розділило життя на «До» і «Після». Як Ви зустріли перший день війни? Які тоді виникли думки та емоції?

– Вранці 24 лютого я мав піти на ефір однієї із радіостанцій Луцька, але коли почув крізь сон вибухи, то зрозумів, що я вже нікуди не піду. Почав швидко допаковувати «тривожну валізу» і промірковувати наступні дії. Як і у всіх, в перші дні моя увага була прикута до інформаційних сайтів і соцмереж. Я фактично жив тим, що відбувалось там. Від новин очі аж пекли. Я проводив у телефоні 18 із 24 годин і постійно хвилювався про те, як будуть розвиватись подальші події. Але з часом все відносно стабілізувалось і я почав усвідомлювати, що потрібно діяти. Тож вклинився у волонтерські рухи і процеси, почав плести сітки, координувати якісь дії та людей, надсилати кошти волонтерам.  

На війні не можуть бути суцільні перемоги – неминуче є й втрати

– Як змінився репертуар «Флайзи» після 24 лютого? Варто очікувати від вас більше веселої та підбадьорюючої музики, як «Паляниця», чи більш серйозної і сумної, як «Два фронти»?

– Період, який почався після 24 лютого, відмежував нас взагалі від музики. Усі боялись навіть фільм переглянути чи послухати якісь улюблені пісні для своєї внутрішньої рівноваги. Але згодом прийшло усвідомлення, що необхідно знаходити своє «заспокійливе». І саме культурна та творча частина українців почали у цьому сенсі проявляти активність аби заповнювати цю нішу. Саме тоді всі радіостанції викинули нарешті зі своїх ефірів усе російське. І це теж сприяло появі потужного пласту патріотичної та соціальної української музики.

Плетучи сітки в одній із луцьких шкіл, я помітив згуртованість людей, те, як вони об’єдналися навколо ідеї нашої спільної перемоги. Заради цього люди почали робити надзвичайні речі, гуртуватися і робити дуже важливі справи кожен на своєму місці.

 

Якось я прийшов додому і в мене за декілька годин вирвався назовні текст до пісні «Паляниця». Я був натхненний тим, що помітив серед кількох сотень людей, з якими ми плели сітки. Тому і вирішив написати щось таке «підривне».

Однак паралельно регулярно «вибивали» різні новини: Ірпінь, Буча тощо. Звісно ж, на війні не можуть бути суцільні перемоги – неминуче є й втрати. І це теж певні емоції, які впливають не лише на самих людей, а й на творчість.

Тому під час цього періоду в репертуарі «Флайзи» з’явилися дві ліричні пісні: одна з них – «Два фронти», яку ми вже реалізували, і друга – «Мої крила», яку ми лише плануємо запускати. Це якраз про ті жахи, які весь світ побачив на звільнених територіях.

Крайній альбом «Флайзи» був створений у 2015 році. Відтоді ми випускали лише сингли. Зараз, коли у команди є трішки більше вільного часу, ми вирішили взятись за раніше написані тексти та зробити з них пісні аби нарешті укомплектувати нову платівку. Хоча не виключаємо, що сучасні події нас можуть надихнути на зовсім свіжі треки.

До речі, нас почали запрошувати до себе військові з концертами аби підняти моральний дух воїнів. Ми їздили на Київщину до наших прикордонників, а також потоваришували з військовою частиною 1141 Нацгвардії України і вони запропонували створити оркестрову версію нашої пісні «Вогнем і мечем» із їхнім військовим оркестром. Власне, зараз ми сконцентровані на цій співпраці. Оркестр спільно з нашим клавішником Сергієм Мінаєвим розписали всі необхідні нотні стани і зараз відбувається запис цього матеріалу на студії.

Також ми хочемо відзняти відео версію цієї пісні за участі оркестру. Приємно долучатись і спостерігати за цим процесом, адже це перший такий наш досвід за 21-річну історію гурту. Користуючись нагодою, дякую команді та усім дотичним людям за важливу для нас справу. Окреме спасибі Роману Грисюку, Дмитру Кухаруку, Антону Аношину, Сергію Тимчуку, студії МІК, Андрію Русу за усю допомогу в ці складні часи.

Настав час багатьох нових імен, нових талантів, які впевнено набирають оберти

– Як загалом українська музика змінюється через війну? Кажуть, вона стає більш етнічною. Чи відслідковуєте ви те, що зараз створюється і на що є попит у слухачів? Чи дійсно етнічне набуває популярності?

– Я є давнім меломаном української музики і почав у неї закохуватися фактично ще на початку 90-их. Щотижня я відслідковую та перебираю сотні нових українських пісень. Звісно, вони різні: за стилем, характером, якістю тощо. Більшість із них можуть сміливо конкурувати і з російським, і зі світовим ринком. Чим далі – тим більше з кожним роком українська музика стає все цікавішою, професійнішою та різноманітнішою. Особливо в наші буремні часи – такої кількості українських пісень за такий проміжок часу я не пригадую. Напевно, тут дались взнаки заборона на російське в ефірах і величезний попит серед людей на більш рідну музику.

 

Щодо тенденцій, які відбуваються зараз, – так, помітне збільшення етнічних вкраплень у саунді наших виконавців. Хоча ця хвиля вже давно почала накривати Україну – задовго до Kalush Orchestra та Go_A. І це чудово. Адже з таким продуктом ми можемо мати кращу конкурентність на міжнародному ринку. Зараз настав час багатьох нових імен, нових талантів, які впевнено набирають оберти. Я втішений, що радіостанції зараз менше звертають увагу на відомість артиста, а більше на якість тієї чи іншої пісні.

Це мені нагадує часи, коли ми їздили у Польщу років 15 тому. Ми помічали там чудову тенденцію: у ефіри радіостанцій і телеканалів брали ледь не все, що з’являлося у музичному просторі. Так, там було багато не дуже якісної музики, але вони її ставили. І це дало поштовх до крутої конкуренції в перспективі, що сприяло викристалізації польського музичного продукту різних стилів. Було дуже приємно за цим стежити. Я надіюсь, що, можливо, цей поштовх, який зараз у нас відбувається, може призвести до схожих результатів у майбутньому.

– Чи плануєте ви брати матеріал для текстів із реальних історій людей? Адже чи не кожен активний українець – це готовий сюжет для пісні, книги чи фільму. З одного боку – це найсильніший матеріал, з іншого – морально важкий. Можливо, вже маєте якісь історії в розробці?

– Сучасна історія уся варта того, щоб про неї складали пісні, знімали фільми, писали книги. Мені здається, що це уже відбувається. Зрештою, ті пісні, які ми зараз випустили чи плануємо запустити, теж базуються на реальних історіях. Чи з’являтимуться такі в перспективі? Гадаю, що так.

Час від часу мені трапляються вірші чи пісні військових, які, перебуваючи на передовій, пишуть геніальні речі. І вони дуже чіпляють. Правда, я дуже обережно до них ставлюсь, боячись зіпсувати чи якось невірно зрозуміти сенс, який закладає у такі твори автор. Проте я не виключаю, що в майбутньому у нас може з’явитись і така співпраця.

– Як ви ставитесь до артистів, які продовжують писати російською?

– Я, якщо чесно, і раніше не дуже позитивно до них ставився. Адже, на мою думку, якщо артист створює музику чи пісні російською мовою, то для мене постає питання: музичний фонд якої країни він цим поповнює? Звісно, для наших нащадків буде більш цінною творчість артистів, які співають українською. Це те ж, що й українські народні пісні, які досі живуть і які переспівують з покоління в покоління. Тому для мене більш цінною є творчість артистів, які виконують українською. Я усіх їх поважаю, намагаюся допомагати та популяризувати.

Працюючи у «Кораблику», впродовж кількох десятиліть ми організували сотні концертів українських артистів. Багато з них виступали у Луцьку лише в нас. Багато кого вже немає. Проте це надзвичайно важлива ніша нашої історії, за яку дякуємо усім, хто до неї приєднався. До речі, з 2008 року ми відмовились від російськомовного репертуару з наших динаміків. Деякі гурти ще на початках, бувало, виконували частину свого репертуару російською, проте нашою умовою було: менше 50% пісень може бути російською мовою. Зараз я вже й не пригадаю, коли у нас востаннє лунали пісні російською.

Я нікого не засуджую, кожен має право обирати у який бік йому рухатися. Але якщо ти хочеш бути вагомим в українській культурній ніші, то потрібно все ж співати українською.

 

Лише гуртом ми можемо досягти результатів і нашої спільної перемоги

– З перших днів війни «Флайза» активно долучилася до збору коштів для військових. Культурний фронт – це саме ваш фронт, де ви можете бути максимально корисними. Розкажіть про ваше волонтерство детальніше – наскільки активно люди підтримують благодійні концерти і чи «волонтерите» ви ще якось, окрім концертів?

– Я не вважаю себе повноцінним волонтером, тобто, людиною, яка здатна організувати масштабний рух чи керувати певними людьми й процесами. Але я залюбки долучаюся до цих процесів у всіх напрямках, починаючи від власного гаманця, закінчуючи тим, що ми граємо на багатьох благодійних концертах. Деякі ми організовуємо, до деяких приєднуємось, як учасники. Щодо результативності таких концертів – то є різні випадки. Бувають концерти, які приносили по 50-70 тисяч гривень, а бували такі, де ми збирали 3-4 тисячі.

Починаючи з 2014 року, у нас було багато напрямів волонтерської діяльності. Ми і в «Кораблику» організовували різні «солянки» з багатьма артистами, і долучалися до інших подій в різних куточках України. Завдяки цьому в мене з’явилися два чудові куми, обидва – військові. Один пережив Іловайський котел, другий – снайпер, який вже восьмий рік воює. Ми стали кумами завдяки тому, що свого часу один із них звернувся по допомогу, а я чим зміг допоміг. До речі, про це і йдеться у пісні «2 фронти».

Чим сьогодні сприяємо спільній перемозі? Усім, чим можемо: починаючи від плетіння сіток, транспортних перевезень, коштів, завершуючи благодійними концертами та поїздками до військових. Кожен із учасників «Флайзи» ще й окремо від гурту долучається до тих чи інших волонтерських рухів. Хтось волонтерить у театрі, хтось працює у сфері ІТ і перераховує на ЗСУ кошти, хтось організовує благодійні заходи, тощо. Всі ми усвідомлюємо, що лише гуртом можемо досягти результатів і нашої спільної перемоги.

– Благодійні концерти – це один із способів зібрати кошти на потреби армії. Разом з тим в мережі можна потрапити й на іншу точку зору, мовляв – концерти «не на часі, бо ж війна». Чи стикалися ви з такими закидами і як на них реагуєте?

– Такі фідбеки були дуже характерними у 2014-2015 роках. Тоді багато концертів скасовувались, а українські артисти залишались і без роботи, і без можливості допомагати армії. На жаль, у той час у нас не було такого руху, який відбувається зараз. Хоча, можливо, якби він був – ми би мали інші результати і можливості для військових. Напевно, це досвід і розуміння, що ми усі можемо бути корисними.

Перші концерти після широкомасштабного вторгнення були надзвичайно важкими. Психологічно було важко вийти на сцену і заспівати, розуміючи, що деякі люди це можуть сприймати як якусь розвагу. Ми вирішили, що можемо підкорегувати репертуар і співати ті пісні, які зараз є більш актуальними для українців. Якісь із них більш надихаючі, щоб підбадьорювати нас боротися ще більш потужно, а є і більш ліричні, слухаючи які, навіть військові, бувало, пускали сльозу.

До нас ще не було жодної претензії. Навпаки, люди дуже добре реагують і підтримують, за що ми вдячні. «Флайза» теж має бажання долучитися до допомоги для фронту. Як ми можемо приєднатись, як не своєю творчістю в першу чергу?

 

Я дуже тішусь, що у Луцьку з’явилися такі локації, як #angarstage, благодійні концерти у парку. Організаторам респект. Адже це не лише збір коштів на допомогу військовим, а й перезавантаження мізків людей. Кожному зараз морально дуже важко і можна лише здогадуватись, які ще будуть проблеми після нашої перемоги: і психологічні, і серцеві. Тому кожен такий концерт потрібно сприймати ще й як додаткове розвантаження від новин і важких емоційних станів. Це дуже класно, що люди наважуються вийти з дому, зустріти друзів, трішки поспілкуватися, послухати українську музику. До речі, можливо, хтось вперше почує щось українське – і це теж важлива місія цих подій. Тому, як на мене, тут суцільні плюси.

Готуюсь до того, щоб у критичні моменти взяти до рук зброю та захищати нашу землю, як і всі інші

– Чи є у вас бажання поїхати з концертом у прифронтову зону?

– Ми були на Київщині, досить близько від Чорнобиля, де бачили і спалені танки, і розбиті будинки, і багато інших жахіть. Важко було морально це відчути та ще й заграти для десятків очей наших воїнів, яких, здавалося б, вже нічим не здивуєш. Проте це був чи не найтепліший прийом нас, як артистів. Ми і надалі підтримуємо зв'язок із військовими в різних регіонах.

До нас зверталися наші друзі, які воюють на Донбасі, і просили, щоб ми приїхали. Але поки ми не бачимо механізму, як це можна зробити.Пальне складно організувати на такі відстані, обладнання теж треба десь взяти і доставити. До того ж, це добрячий часовий проміжок: орієнтовно дві доби, щоб доїхати до локації, та дві доби їхати назад. І, звісно ж, не хочеться, подолавши таку відстань, завітати лише в одне місце. А це вже тиждень чи два.

Поки ми не знаємо, як організувати кошти на такі витрати. А людей, які могли б фінансово допомогти, наразі немає. Я думаю, що ті, хто міг би це профінансувати, зараз підтримують речі, які першочергово необхідні військовим. Можливо, у перспективі такі механізми з’являться і це стане більш реально.

 

– Багато відомих музикантів долучилися до лав ЗСУ: Олександр Положинський, Андрій Хливнюк, Іван Леньо, Юрко Юрченко, Тарас Тополя. У Вас не виникало такого бажання?

– Морально я там. Страшенно хвилююсь за усіх своїх друзів, кумів, знайомих та інших наших військових. Фізично, на жаль, я не можу бути там, адже зір у мене жахливий. Та й зі спиною не все гаразд. Ці, і не тільки, мої фізіологічні проблеми можуть стати на заваді моєму нормальному стану на передовій.
Звісно, що я міркую та готуюсь до того, щоб у критичні моменти взяти до рук зброю та захищати нашу землю, як і всі інші. Проте зараз я вбачаю більше користі від себе у тому, що можу займатись благодійними справами і допомагати фронту іншими діями, більш волонтерськими.

– За понад 20 років на сцені «Флайза» об’їздила з концертами безліч міст України. І вам, мабуть, чудово відомо, що між всіма регіонами нашої країни спільного, а що такого, що нас роз’єднувало. Нещодавно переглянув інтерв’ю ще одного відомого музиканта і письменника Сергія Жадана з Олесею Бацман. І він серед іншого зазначив, що сьогодні, як ніколи, межа між українцями із заходу та сходу України максимально стерта. Чи відчуваєте ви особисто, що війна дійсно об’єднала українців, можливо, маєте такі історії?  

– Я спілкуюся у цей час із величезною кількістю людей і мене це приємно тішить, адже до 24 лютого не було такого взаємозв’язку із різними куточками України і з друзями в інших країнах. Чую дуже багато різних думок, історій та реакцій на те, що відбувається у нашому суспільстві. Чимало є й проблемних моментів, наприклад – мовне питання. Як не крути, але ці конфлікти вирують у повітрі та епізодично трапляються ті чи інші інциденти. Але, мені здається, більшість українців почали знаходити компроміси у різних ситуаціях, усвідомлюючи всю проблемність того, що прийшло на нашу землю, і розуміючи, що без згуртованості та проукраїнської позиції нам буде надзвичайно важко подолати це зло. Приємно помічати ці об’єднання і на волонтерському, і військовому, і економічному, і культурному напрямах.

Звісно, що швидко ми не зможемо викорінити «русскій мір» із голів деяких наших співгромадян. Але, мені здається, що цей процес запущений і він відбувається успішно. Надіюсь, після нашої перемоги він не піде у зворотньому напрямку. Адже у нас вже був досвід, коли після 2014-2015 років українці знову «підсідали» на російські пісні, фільми, книги, блогерів. Вірю, що події, які зараз відбуваються в Україні, добряче посприяють нашому більш проукраїнському курсу та викорінять усі російські «метастази» з голів українців.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
03 серпня 2022
02 серпня 2022
24 липня 2022
23 липня 2022
18 липня 2022
17 липня 2022
21:15
14 липня 2022
12:30
08 липня 2022
11:00
07 липня 2022
04 липня 2022
25 червня 2022
24 червня 2022
23 червня 2022